7. Крістофер.

Це треба було бачити. Це треба було чути. Чарівний янгол з синіми очима байдуже розмірковував про речі, які юну леді мали, взагалі то, шокувати. Якби план складав чоловік-цинік, було б логічно. А так. 
Хочете знати цікаві нюанси домовленості? Кожен вільний в походеньках, аби не сплило для громадськості. Кожен. Тобто і вона. Ну, я то звісно, я в цьому лише спостерігач. А Софія? Щоб на моїх очах закрутила з кимось? Хоча, чого це мене турбує? Знаю чого. Не хочеться, щоб пліткували про брата. А ще, не хочеться думати про те, що її цілує хтось інший. 
Як же вона мене дратує. Нестерпна. 
Ми провели Софію до екіпажу й сиділи з братом в його кімнаті.

-Як невчасно завтрашнє знайомство. Якраз домовився з Лілі про зустріч. Не прийду, ображатиметься. Ще й про заручини пояснюй. Хоча, вона не ревнива, пообіцяю що між нами нічого не зміниться, подарую сережки та й по всьому. 
-Йди. Я прикрию. На вечерю піду замість тебе. 
-Ти серйозно? Дякую! Ти найкращий. Заслужив прощення.

-За що?

-За те, що намагався поцупити мою фіктивну наречену в мене з під носа. 
Так, я найкращий паскуда, якого тільки можна уявити. Бо тільки від думки, як вона розізлиться , побачивши мене замість тебе, приємна зловтіха заповнює собою все. 

Стою на порозі. В ріках величезний букет білих лілей. Я ненавиджу ці квіти. Сподіваюсь, вона також. А ще, маю надію, що вона пахне ними і це допоможе. Принаймі, повинно. 
Я не помилився. Морщить носик приймаючи букет. 
В кімнаті всі. Її батьки та брат. Святково одягнені, чекали на дорогого гостя. 
Привітання. Запевнення в тому, що раді й зворушені. Запрошення до столу. І сині очиська , що так і мечуть іскри. Люба, ми ж закохані, пам’ятаєш ?

-Це так неочікувано. - розпочав її батько.- Вона в нас така тиха, соромʼязлива.

Угу. Це точно. Мав нагоду переконатися.

-Скільки залицяльників відкинула. Боїться чоловіків, немов вогню. Але ж яка сумарна дружина з неї вийде. Виховання в пансіоні дається в знаки. 
-Так, я не міг не помітити і не міг не вразитись. Моя мила ніяковіє з кожного приводу. Так зворушує. 
Мила й справді зашарілася, опустила очі до долу. Їй би в театрі підкоряти вершини.

-Батьку, не бентежте.- голосочок такий милий.- Мені й так не зручно. 
Я накрив її долоню своєю. Відчуваючи яка вона гаряча.

-У мене серйозні наміри. Вона пробудила в мені відчуття, які раніше ніколи не було.- і тут я не злукавив, бо ще ніколи не відчував такого роздратування до осіб жіночої статі. - Незабаром оголосимо про заручини. Так, мила?

Мила все ще була в ролі, хоч і робила спроби непомітно висмикнути долоню, Та хто їй дасть? Я підніс її руку до себе і поцілував. 
Охи, ахи, привітання. Задоволений вираз обличчя батьків. Здивований Дерека. 
-Ви складете мені компанію, прогуляємося в саду?- звернуся я до соромʼязливої. 
-Так- ледь шепоче. 
Та вона не просто артистка. Прима. 
Подякувавши всім за приємний вечір, попрощавшись тягну свою , тобто братову, наречену до саду. 
Як тільки відходимо подалі лагідний ангел зникає миттєво, на зміну йому приходить бісеня. 
-Ти чого приперся?!!- шипить.

-Прикриваю любого брата, як і домовлялись. - так само шиплю у відповідь. 
-Добре. Посидимо в альтанці годину, потім розійдемось.

-Як ти наважилась на таке? І чому батьки вважають тебе боязкою й соромʼязливою? 

-Вони не знають мене. Бачать те що хочуть. Та й мені так зручніше. А як наважилась? Я мала вибір? Вийти заміж за когось, що запліднюватиме мене заради отримання нащадків, вибач , не моє. 

-Чого так грубо? Ти перекручуєш. Що поганого для жінки, щоб вдало вийти заміж. Отримати утримання, захист, виконати свою місію, народити дитину. 
-Бажаю знайти тобі таке щастя. Й достойну племінну кобилу. В мене ж дещо інші плани.

-Не хочу бентежити тебе, але жінки теж потребують чоловічої уваги. Й це може бути дуже приємно. Не варто позбавляти себе такого задоволення.Якщо розумієш про що я. 
Не хотів розпочинати таку пікантну тему й змушувати її ніяковіти по справжньому. 
-Ти про секс зараз так витончено натякаєш? Чи тобі не знати, що одружений ой як не обовʼязково. 

Я аж з кроку збився.

-В тебе був хтось? - чомусь це питання здалося дуже важливим. Аж дихати стало важко. 
-Ні. Не зустрічала підходящої людини. От закінчиться вся ця історія, відправлюсь страждати десь подалі ….

І мовчить. От що удумала.  Звір заревів , наче поранений. Не дозволю. І її покараю, цей зухвалий ротик. 
Стоп. Мені яке діло? Ця ненормальна, братова проблема. До речі, про нього. 
—Кіран не підійде для цієї місії? 
От нащо питаю? Дурак. Сам себе мучу. 
-Роботу з особистим не змішую. 
Стерво. Відьма. Нестерпна. 

-На нас дивляться.- знов шиплю. Вже весь здоровий глузд втратив. - Мушу тебе поцілувати. 
-Це не обовʼязково- а сама посміхається. Знову грає на публіку. - не треба себе примушувати. Зʼявиться Кіран, тоді й будемо цілуватися на публіку. 
Даремно вона згадала про брата. І розізлила даремно. 
Притягнув її до себе і поки не одумалася, поцілував. Легко. Цнотливо. Але яка смачна. Солодка. 
Не контролюючи дій, спробував поглибити поцілунок. Ковзанка язиком в середину. Вона простогнала, чим остаточно доконала мене. А далі. Далі вона цапнула зубами мене за нижню губу. Смак власної крові змішався з її . Цікава зараз картина відкриється спостерігачам, як я візьму її просто тут. 
Легенько відштовхнула. 
Вдих. Глибокий вдих. Розум почав потрошку повертатися з штанів в голову. Ерекція нікуди не зникла. 
-З нетерпінням чекатиму на нашу наступну зустріч, Кіран.- останнє слово наголосила особливо. 
Розвернулася й помчала до будинку. Занадто поспішно. Якось нервово.