6. Софія

Сидимо в чарівній альтанці. Пізнє літо прикрасило її трояндами, що цвіли буйними квітами. Червоні і білі, перепліталися між собою, створюючи ілюзію, ніби вони з одного куща. 
Дві пари очей невідривно дивилися на мене. Одні мʼяко, зацікавлено і з чимось таким, що треба було присікти просто зараз, інші колюче й з роздратуванням. Вгадайте де чиї ? 

-Ти,- я важко зітхнула і тицьнула пальцем в Крістофера, - нам варто почати все з чистого листа. Вдамо, що попередньої зустрічі навіть не було і я уявлення не маю, якою ідіотською може бути твоя поведінка. 
-Ви знайомі?

-Чому це ідіотською? 
Ці два питання прозвучали одночасно. 
-Так, бачили один одного, але так і не познайомились.- здається розмова буде дещо довшою, ніж я сподівалась. На друге питання взагалі не планувала давати відповідь, він і так не зрозуміє.- Я мала намір запропонувати угоду спочатку Крістоферу, але він навіть не вислухав, на щастя. Щодо тебе- тепер вже мій палець був направлений на Кірана.- у нас сугубо ділові відносини. На людях вдаємо закоханих. Дозволяються поцілунки, обійми в межах розумного і за необхідності, але не більше. 
​​​​​​-Ніхто не повірить, якщо ми не будемо затискатися десь в куточках.- в очах мого псевдо нареченого блищали іскорки.

-Добре- байдуже махнула рукою.
-Потренуємось?

-Ти не вмієш? Тебе треба вчити ?

Кіран пирхнув, але продовжувати не став.

-Далі. Заручини треба провести якнайшвидше. Ми зустрічаємось десь півроку, потім ти мене кидаєш. Карколомно і підступно. Зрада. Я впадаю в глибоку депресію і відчай, йду в себе на рік, мінімум, й нікого не хочу знати. Геніально.

Від захвату навіть руки потерла. Чоловіки сиділи й ошелешено кліпами очима. 
-Ти ж казала , що можливий варіант з одруженням.

-Це на крайній випадок. Не хочу думати про найгірше.

Я підвелась і нервово заходила туди сюди.

-Тепер легенда. Ми зустрілися місяць тому. Де? Де я могла з вами перетнутися ?

-Скажімо, я захистив тебе від нападника, бо ти мала необачність заблукати в міському парку й зайти надто далеко.

-Романтично. Але безглуздо. Дерек ніколи не повірить в таке. 
-Що ти заблукала? Вам, дівчатам, це притаманно.

-Що мене треба рятувати, а не того бідолаху , що вирішив напасти. Хоча, можна сказати, що таким чином намагалася привернути твою увагу. Але знов ж таки, нащо ти мені здався? Провальна теорія, посиплеться при уточненні деталей. Чим простіше, тим краще. Ти побачив мене в кафе, був скошений на повал моєю красою, почав фліртувати. Я категорично відмовила. Тебе зачепило. Ти проявив наполегливість. І вуаля. Ми пара. Чому приховували від всіх? Не усвідомлювали серйозність стосунків. Але зараз , коли вже не в силі стримувати кохання, вирішили що настав час обʼєднати два люблячі серця. Ми просто божеволіємо в розлуці і не можемо один без одного. Якось так. Тому на наступних вихідних їдемо на спільний відпочинок. Крістофер з нами. Будеш свідком неземного кохання. 
-Я тут взагалі до чого? З якої радості мені вплутуватись в це все? Який мені зиск?

-Підтримаєш свого любого братчика. Ви ж постійно це робите. За одно прикриєш, якщо він надумає закрутити з кимось. Вдасть що він це ти. І що до цього. Викручуйтесь як знаєте, але щоб про походеньки Кірана доки ми зустрічаємось, не знав ніхто. 

-Навіть так? І тебе це не буде чіпляти? - Крістофер дивився ошелешено.

-Яким боком? В цьому плані ми вільні й не маємо жодних зобовʼязань.

-Обоє?

-Всі троє.- розсміялася я.- Адже саме стільки людей бере участь у цьому.Питання? 
Мовчання було мені відповідю. Я розуміла, що трохи ошелешила їх всім цим, але гратися й берегти їх ніжну психіку в мої плани не входило. Не маленькі.

-Тоді, вже завтра, приїдеш на вечерю, познайомлю з батьками. Ти запевниш їх в щирості почуттів і серйозності намірів. Через день запросиш на прогулянку. Там і домовимось про вихідні.

-Де б ти хотіла поїхати?- спитав Кіран.

-Байдже. Щось усамітнене, але щоб глядачі були присутні. Щоб склалося враження, ніби ми ховаємось. 

Підвелася, простягла чоловікам долоню, для рукостискання. Хоч починалося все й не дуже, але зараз складається як найкраще. Єдиний дзвіночок, що тривожив мене, це струм по тілу, коли Крістофер стис мою руку. Це, певно, через погляд тих чорних очей. Злих, роздратованих і якогось біса, гарних.