5. Крістофер

Це ж треба було прогавити такий шанс. Оце я втнув. І винуватити нікого. 
Той день не задався з самого ранку. Спершу купа роботи, потім мати, що чайною ложкою колупала мені мізки. Вирішив завершити більш приємно, навідатись до Паули, моєї більш- менш постійної коханки, на даний час. Але й там очікував неприємний сюрприз. Наша розмова, яка повинна була вести до сексу, пішла в геть іншому напрямку. Почалися натяки на те, що настав час перейти до більш серйозних стосунків, адже кращої кандидатури мені не знайти, та й ми й так підходимо один одному, вона так кохає мене. 
Як я це не люблю. Це був вірний сигнал, що час рубати кінці й прощатися. Агонію продовжувати я не став. Розповів їй яка вона чудова і справа не в ній, а в мені, невдячному, нагадав, що з самого початку окреслив межі нашого знайомства, попрощався і пішов. В спину мені спочатку линули благання, потім прокльони. Все як і завжди. 
Настрій було зіпсовано, гірше нікуди. Так я думав, принаймні, та виявляється було куди. 
В клубі, під час гри в карти за стіл присіла брюнетка. Така вродлива, що аж дух захоплювало. Дивно, що нічим не пахла, я ж відчував, що вона перевертень. 
Досить на сьогодні любовних драм, вирішив я й підвівся. Від гріха подалі. Та гріх вирішив мене переслідувати. 
Заради розваги взяв участь у змаганні, кидав ножі в ціль. Не хочу вихвалятися, але не програв ще жодного разу. Одна девʼятка і дві десятки віщували мені перемогу. 
Вона наближається. Дивиться прямо на мене. Все ясно. Впізнала, може й переслідувала. Одне й те ж. Розвага під назвою - спокуси принца. 
-Маю до вас пропозицію. 
Отак? З ходу? Це поведінка леді? Хоча які леді в такому місті. 
-Одна ніч!- випалив, дивлячись в очі. Про себе подумав, що може й не одна, занадто вже сині очі й привабливе декольте. 
Подив на обличчі. Мене таким не проведеш. Бачив актрис чимало. 
А далі відбувається те, що я очікував найменше. Бере ніж, зважує в руці. На ціль не дивиться. Дивиться мені в очі. Жбурляє його і йде. Не обертаючись. Хоч не вбила когось?
Як заворожений переводжу погляд. Точно в середину. По самому центрі. 
Мій мозок все ще перетравлював інформацію, а в голові лунала думка - хто вона? що хотіла? 
Зараз я й мав змогу зʼясувати це. Софія Тайлен. Але як? Припустимо, вона виросла й перетворилася на вродливу жінку. Що ж з характером? Це в пансіонах такого вчать? Сумніваюся. 
Мати питає чия вона наречена. Брат забув розповісти, що його. Як зручно. Добре, кицюню, я дам тобі шанс, ти ж всерівно не розрізняєш нас, а потім як зясується , що я не Кіран, буде не зручно перед батьками. Будеш моєю фіктивною нареченою. Брат сам винен, не треба бути таким лопухом. На моєму місті вчинив би так само. 
Розрізняє. Мило посміхнулася, чемно відфутболила. Сама чарівність. Подала руку Кірану. Як дратує. Ррррр.

Її запах зник через каспен-траву, яку підсипав Дерек. Дорослий чоловік таке втнув? Хоча. Така доведе й святого. В тому, що винувата вона й не сумнівався. Сподіваюся, через тиждень, коли дія препарату закінчиться , аромат виявиться таким самим нестерпним як вона. 

Цей генерал у спідниці виде нас в альтанку. Хоче розставити всі крапки над і. Ану ж , послухаю, які умови ти нам надумала диктувати, тиранко.