4. Софія

І от, момент зустрічі настав. Мене вже чекали у залі. Дворецький привітно зустрів, забрав капелюшок і провів до кімнати. 
Король і королева, принци, що помітно нервували. 
—Приємно познайомитись, - звернулася до мене Айрін.- й не думала, що доживу до цього дня й хтось цих двох представить свою наречену.

Я зауважила, наскільки брати схожі на батька, як якась молодша копія. Лише очі. Знову ці очі. Кіран мав погляд як у матері, а от Крістофер, тепер зрозуміло де він набрався дурних бліх, один в один тато. Як вона живе з таким чоловіком, страждає ж , бідолашна. 
-До речі, хто саме отримав такий скарб?- продовжила вона,- бо хлопчики так нічого й не пояснили, просто повідомили , що познайомлять з майбутньою нареченою. Вони завжди так, думають, що все саме собою зрозуміло, коли стосується їх двох. 
-Я! - уявіть мій шок, коли на перед виступив Крістофер. 
-Ну ти й жартівник, - моя посмішка була на стільки милою, на скільки я була здатна. 
-Крістофер думає, що я не розрізняю їх - пояснила я монархам,- та хіба ж можна сплутати мого любого Кірана з кимось. Серце не сліпе. 
Підійшла до принца і вклала руку в простягнуту долоню. Так, милий, так, підбери щелепу. 
Далі розмова продовжилася за столом. Всі були милі і привітні. Окрім одного, що дивився на мене так, ніби я його обікрала , при чому не один раз. Одним слово - зло. 
-Ви ж перевертень- звернулася до мене королева,- але чому я не відчуваю жодного запаху і таке враження , що ваш звір міцно спить. 
-Це дурнувата, сімейна історія. Мій брат підсипав мені каспен- траву. За тиждень минеться, не переймайтеся. 

-Здається йому двадцять сім років, чи не занадто він дорослий для такого? - поцікавилась вона. 

-Фізично так, але ментальний розвиток дещо затримується. Десять, дванадцять років від сили.- пожартувала я.

-Я добре знаю вашого брата- ну нарешті Крістофер видавив з себе хоч пару слів.- він добре розвивається. 

-Десь так добре , як і ви!- блиснув на нього очима. Бачу наша несимпатія взаємна. 

І в цей час сталося дещо дивне. Айрін, замість того , щоб розсердитись, чи вдати, що не почула, пирхнула зі сміху. Потім в її очах загорівся інтерес. Вона зиркала то на мене то на Крістофера. Що взагалі коїться. 
-Добре, молоді люди, залишимо вас на одинці. - Король піднявся, допоміг підвестися королеві.- Сподіваюсь заручини не заставлять чекати на себе. 

Вони відкланялися і пішли. Я ж висмикнула руку з під Кірановоі долоні, вдавати закоханих вже не було потреби. 

-Пішли в сад. Треба все зʼясувати і домовитись. - скомандувала й не чекаючи відповідь рушила в потрібному напрямку. 
 

Вечір. Королівська спальня. 
-Це воно, кажу тобі, Кайлене. 
-Люба, що воно? - його величність потер перенісся. Сперечатися наміру не мав, бо за довгі роки зʼясував наскільки це марна і безперспективна справа, лише хотів уточнити деякі деталі.

-Вони пара, я відчуваю. Це та дівчинка, яка йому потрібна. 

-Чи не ти казала, що це сто відсоткова фікція, й вони будуть водити нас за ніс. Хоча вони досить гармонійно виглядають і дивляться захопливо один на одного. Може й справді Кіран знайшов свою пару. 
-Який Кіран? Ти сліпий? Крістофер. Крістофер і Софія, моя майбутня невістка. 
-Жінко, це вже перебір. Та вони ледь стримували своє роздратування. 
-Посперечаємось? - Айрін протягнула руку, пропонуючи парі. 
-Оце вже ні. 
Він схопив її, потягнув на себе і поцілував. 

Сперечатися було марною справою, а от кохатися….