2. Софія.

Я Софія Тайлен. Маленьке уточнення. Вже два роки , як мене звуть Софія. Так-так. Вам не почулося. 
Зараз, коли пройшло вже стільки часу, я маю сили переказати, те що сталося тоді. Моє минуле життя стало чимось, на кшталт історії, яку колись прочитав і добре запамʼятав, під враженням від сюжету. 
Все сталося так, ніби хтось перемкнув вимикач, змінивши все. Мене, звісно, ніхто не спитав, хочу я цього, чи ні. 
На дворі була дощова осінь. Вітер ніс пожовкле листя під ногами. Така ж сама мряка була і в моїй душі. Шлюб, який тривав пʼятнадцять років, розвалився немов картковий будиночок, осипався попелом. «Вибач, я кохаю іншу, вона вагітна». Ці слова мали завдати болю, але , чомусь, принесли полегшення. Зняли задуху і щемет на серці. Виявляється, те що ми не спимо вже півроку, не моя провина, так він тримає вірність своїй коханці. Чи не смішно? Навіть дуже. Я, як остання дурепа, шукала причина в собі, робила спроби зблизитись і зацікавити, а він був вірний. А чому не був чесний? Зі мною? З дружиною. 
Лежачи в ліжку, сама дивуючись з порожнечі, що була в середині, роздумувала над тим, якою дурепою була. Як би ж була можливість почати все з початку. Отак, стати знову юною, молодою і безтурботною, але вже з мізками які є зараз. Я б звернула гори. 
Моя вам порада, не мрійте на ніч, перебуваючи в неадекватному стані. Бо зранку я прокинулась в геть іншій кімнаті. За вікном лив той самий дощ, те саме листя літало в повітрі, але більше нічого спільного. 
Паніки я не відчувала, радше роздратованість. Мало мені всього, та ще й ця халепа. 
Я мала пам’ять цієї бідолашної дитини. Майже все своє життя вона провела в пансіоні, зрідка навідуючись до батьків. Замкнена, покірна, вихована за канонами цього довбаного світу. Хочете знати якими? Казка, а не світ. Тут була присутня магія. І перевертні, до яких відносилася й я. Патріархат буяв і процвітав. Призначення у леді було лише одне - дружина і мати. Покірна дружина, якщо що. 
Ранок, в якому я прокинулась , був перший з її прибуття до дому, по закінченню навчання. Дівча, від хвилювання, передозувала снодійне. І вуаля. Мене звуть Софія. 
Підміни ніхто й не помітив. Бо по справжньому Софію вони так і не знали. Я теж не дуже відсвічувала. Єдине, в чому проявила впертість, не бажала виходити заміж. Та час спливав. Мені виповнилося двадцять і батько поставив ультиматум. Або я за два тижні знаходжу нареченого самостійно, або він сам підбере мені пару. Покладатися на його вибір я не мала наміру, знаючи що на мене чекає, тож перейшла до плану, який берегла на крайній випадок. Згодом, я не раз пошкодую про це, адже все пішло не так з перших кроків, але вибору як такого й не було. 
Вся столиця гуділа про братів Крістофера і Кірама. Дівчата ладні були піти на все що завгодно, аби отримати їх . «Нещасні пручаються щосили- насміхався мій старший брат Дерек.- готові на все, щоб уникнути цього»

Думаю, Дерек заслуговує окремого абзацу в моїй історії, хоча б за те, що й підкинув мені цю ідею. Він виявився цікавою людиною. Врешті став хорошим другом і співучасником. Хоч ми й драконили один одного не по дитячому, але то так, люблячи. Спочатку він поставився до мене досить прохолодно, але мало по малу, витягуючи з різних неприємностей і прикриваючи мої витівки, ми зблизились. Я знайшла рідну і дорогу мені душу в цьому світі. Не одного нареченого я змогла позбутися саме з його допомогою. Його дивували мої захоплення і вміння, які я перенесла з минулого життя. Та запропонувавши йому бартер - він вчить мене їздити на конях, володіти зброєю і прикриває, а я натомість ділюся своїми знаннями. 
Забула згадати, якось з голови вилетіло, в минулому житті я була колишньою спортсменкою, боксером, яка тренувала підростаюче покоління, а отже мала досить загартовану психіку. Ще й знайшла дивний спосіб заспокоювати себе, могла годинами сидіти тренуючи свою влучність, а саме кидати ніж, дротики, та байдуже що, влучаючи в ціль. Що гріха таїти , певної майстерності  я досягла. 
Отак би мені жити й не тужити. Та як я вже казала, час піджимав. Ще й зовнішність, яка мені дісталася, не полегшувала це завдання, ані скільки. Занадто гарна. Занадто. Ідеальне тіло, прекрасна зовнішність. Чорне, густе волосся, сині очі, чуттєві губи, бездоганні риси обличчя робили мене бажаною здобиччю. А здобиччю бути наміру я не мала. 
Тож сталося, те що сталося. Я прийнялася за втілення свого плану. 

 

Дівчата, викладаю ознайомчий фрагмент. Хочу знати вашу думку, чи варто продовжувати? Бо хвилююся з приводу того, чи не набридли вам мої історії.