Розділ 4

Ранок того дня був важчим за будь-яку ніч. Юля прокинулась раніше за всіх, увімкнула чайник і тихо сиділа на кухні, стискаючи в руках чашку. Тарасик сопів у ліжечку, Ігор ще спав, але їй не давала спокою одна думка: сьогодні вирішується їхня доля.

Коли вони приїхали до суду, повітря там було густе, як перед грозою. Люди у коридорі шепотілися, хтось гортав документи, хтось пильно дивився на них. Юля відчувала на собі чужі погляди, і від того хотілося міцніше стискати долоню Ігоря. Він відчув це й сам обережно переплів пальці з її — наче вони й справді були парою, а не гравцями у фіктивному шлюбі.

Двері до зали відчинилися. Усередині — знайомий стіл, суддя з серйозним обличчям, кілька слухачів. Катруся вже сиділа на своєму місці — у дорогій сукні, з нареченим поруч. Вона кинула на Юлю й Ігоря погляд, повний зверхності, і піджала губи.

Суддя заговорив:

— Ми зібралися, аби розглянути апеляцію громадянки Катерини Л., яка просить переглянути рішення щодо опіки над малолітнім Тарасом.

— Я маю право, — піднялась Катруся, її голос дзвенів холодною впевненістю. — Я — мати. Я здатна дати своїй дитині все. І навіть більше: тепер у мене є родина, чоловік, який готовий прийняти сина, виховувати його, забезпечити всім необхідним. Це і є нормальне життя.

Вона поклала руку на плече свого нареченого, той лише самовдоволено кивнув.

Суддя перевів погляд на Ігоря.

— Що ви скажете?

Ігор підвівся. Його голос був трохи хриплий, але впевнений:

— Я не можу заперечити очевидного — Катруся справді біологічна мати. Але жодна біологія не замінить справжнього материнства. За цей час вона не провела з сином і дня. Його перші кроки, його сміх, навіть його сльози — все це було поруч зі мною. І з Юлею.

Він повернувся до неї й раптом узяв за руку.

— Ми з Юлею тепер сім’я. І ми подали заяву на шлюб. Для Тарасика ми — мама і тато.

У залі зчинився шепіт. Катруся зблідла, а потім різко встала:

— Це смішно! Фіктивний шлюб, щоб відібрати в мене дитину! Вона просто моя заміна, покоївка, якій ти заплатив!

Юля піднялась. Голос у неї тремтів, але вона говорила щиро:

— Так, я прийшла сюди як працівниця. Але залишилась, бо полюбила вашого сина. Він називає мене мамою, і я не можу йому сказати «ні». Ви кажете — це заміна? Нехай так. Але заміна, яка була з ним, коли ви вибирали манікюр чи вечірки.

Суддя підняв руку, зала стихла.

— Досить емоцій. Справу буде розглянуто за всіма нормами закону. Але я хочу почути ще одну думку — незалежного психолога, який працював із дитиною.

У залі з’явилась молода жінка з папкою. Вона вийшла наперед і спокійно сказала:

— Ми проводили кілька зустрічей. Хлопчик виявляє сильну емоційну прив’язаність до пані Юлії. Він сприймає її як матір. Реакція на біологічну матір — тривожність і відчуження. На мою думку, різка зміна оточення може зашкодити його розвитку.

Катруся рвучко підвелась:

— Брехня! Це все підлаштовано!

Суддя суворо глянув на неї:

— Пані Катерино, прошу зберігати порядок.

Ігор і Юля мовчали. Вони лише трималися за руки — і відчували, як доля дитини висить на волосині.

Суддя кілька секунд мовчав, перегортаючи сторінки справи. Тиша була настільки глибокою, що чути було навіть, як хтось у залі переводить подих.

— Сторони висловилися. У мене є матеріали справи, висновки психолога, і… — він підняв погляд на присутніх. — Але остаточне рішення потребує додаткового обміркування.

Катруся нервово поправила волосся, її наречений нахилився й щось шепнув їй на вухо. Вона посміхнулась зверхньо й глянула у бік Юлі, ніби вже святкувала перемогу.

Ігор відчув, як його стискає зсередини. Він нахилився до Юлі:

— Тільки не показуй їй, що ти хвилюєшся. Вона цим живе.

— Я не хвилююсь за себе, — тихо відповіла вона. — Я хвилююсь за малого.

Тарасика на суд, звісно, не брали. Він залишився з бабусею. Але його маленький образ ніби стояв між ними, ніби питав: мамо, тату, куди мене заберуть?

Суддя відклав документи, встав і сказав офіційно:

— Суд іде до дорадчої кімнати.

Він вийшов, двері зачинилися. І в ту ж мить у залі вибухнув гул. Хтось почав жваво обговорювати почуте, журналіст у кутку набирав щось у телефоні. Катруся різко розвернулась до Юлі:

— Ти думаєш, це тобі щось дасть? Думаєш, мою дитину можна купити любовними іграми з Ігорем?

— Я нічого не купувала, — Юля дивилася їй просто в очі. — Я просто була поруч.

Ігор піднявся й холодно кинув:

— Досить. Це не місце для сварок.

— Ти завжди такий герой, — пирхнула Катруся. — Але герої довго не тримаються. Побачимо, як ти заплатиш за свої дурниці.

Її наречений м’яко взяв її за руку й потягнув назад, щоб та не влаштувала скандалу.

Юля сіла, намагаючись заспокоїти дихання. Вона відчула, як Ігор поклав руку їй на плече. Це було дивно інтимно — у публічному місці, перед чужими людьми, але й дуже потрібно.

— Тримайся, — прошепотів він. — Що б не сталося, ми вже зробили все, що могли.

Хвилини тяглися, як години. У залі поступово стихали розмови, люди починали нервово поглядати на двері. Кожен чекав — що скаже суддя? Чия доля сьогодні переможе: матері, яка колись залишила, чи нової родини, що вже встигла скластися навколо дитини?

І коли тиша стала майже нестерпною, двері нарешті відчинилися.

Суддя повернувся. Його обличчя було суворим і закритим, жодна емоція не видавала рішення. Він повільно сів, розклав документи перед собою.

Суддя розкрив теку й довго водив пальцем по рядках, ніби ще раз перечитував власне рішення. У залі навіть подихи стали тихішими.

— Суд, розглянувши всі обставини справи, заслухавши сторони, вивчивши висновки експертів та соціальних служб… — почав він рівним голосом. — Виносить рішення.

Катруся випрямилася, вчепившись у руку свого нареченого. Юля сиділа майже непорушно, лише долоні її тремтіли внизу на колінах. Ігор напружився, наче воїн перед останнім ударом.