Розділ 3

Судові засідання тривали довгі тижні. Кожне слово, кожен погляд у залі був пронизаний холодом і напругою. Катруся з’являлася завжди з ідеальною зачіскою та в дорогих костюмах, намагаючись створити образ люблячої матері. Вона говорила про «материнське право», про те, що дитина завжди має бути з матір’ю. Її адвокати тиснули, будували стратегії, а вона посміхалася з удаваною впевненістю.

Та Юля, виступаючи як свідок, відкривала іншу правду. Вона розповідала, як Катруся залишала малого напризволяще, як цілими днями його няньчили чужі люди, а мати жила власним життям. Як Ігор, попри біль і зраду, ночами сидів біля ліжечка Тарасика, коли той хворів.

Маленький Тарасик під час зустрічей із матір’ю все одно ховався за спину Юлі або до рук Ігоря. Він не визнавав її близькості — занадто рано зрозумів, хто справді поруч.

Суддя уважно слухав. Аргументи Катрусі здавалися холодними, сухими, відірваними від життя. Натомість слова Юлі та поведінка самого хлопчика були справжнім доказом.

І настав день вироку.

— Враховуючи інтереси дитини, її прихильність та умови, в яких вона перебуває, суд ухвалює надати опіку батькові, Ігорю.

У залі зависла тиша. Катруся зблідла, її руки тремтіли. Вона не могла повірити, що програла. Ігор же стиснув руку Юлі — це була не просто перемога, а шанс на нове життя для його сина.

Того вечора в домі знову запанував спокій. Маленький Тарасик заснув у своїй кімнаті, а Юля й Ігор сиділи на кухні, мовчки пили чай. Обоє розуміли: це ще не кінець війни, Катруся так просто не відступить. Але принаймні сьогодні — перемога була на їхньому боці.

Минув місяць після рішення суду. У домі Ігоря нарешті запанувала тиша. Тарасик почав спати спокійніше, частіше сміявся, навіть полюбив вечірні прогулянки з Юлею та татом. Ігор уперше за довгий час відчув, що в нього є справжня сім’я.

Але спокій тривав недовго.

Одного ранку Ігор повернувся з пошти, кинув на стіл конверт і довго мовчав. Юля одразу зрозуміла — нічого доброго там нема.

— Що там? — тихо спитала вона.

— Апеляція, — Ігор зітхнув і потер лоба. — Катруся подала скаргу. Каже, що тепер у неї нові обставини.

— Які ще обставини? Вона ж навіть з сином не проводить часу!

Ігор гірко всміхнувся:

— Тепер вона заручена. Вважає, що майбутній чоловік створить для Тарасика «повну сім’ю».

Юля стиснула кулаки.

— Боже, та хіба це аргумент? Це ж не означає, що вона раптом стала матір’ю.

— В законі все не так просто, — відповів Ігор. — Її адвокат буде грати на тому, що дитині потрібна мати і «стабільна сімейна модель».

Юля замовкла. Усередині все закипіло від злості. Вона знала, що Катруся робить це не заради Тарасика, а щоб повернути контроль і вколоти Ігоря

Через кілька днів вони вже сиділи в залі апеляційного суду. Катруся з’явилася в супроводі нового нареченого — високого чоловіка в дорогому костюмі. Він тримав її за руку й посміхався, наче виставляючи на показ власність.

Юля не витримала й прошепотіла Ігорю:

— Театр абсурду.

Ігор стиснув її пальці, щоб заспокоїти.

Катруся виступала впевнено, майже театрально:

— Шановний суд, за цей час моє життя змінилося. Я заручена, ми готуємося до весілля. Мій наречений має стабільний бізнес, гарні умови для виховання дитини. Ми можемо забезпечити Тарасику все необхідне: любов, увагу, достаток. А головне — він виросте у повній сім’ї.

Вона погладила живіт так, ніби натякала ще й на майбутніх дітей.

Суддя уважно слухав, занотовуючи.

Ігор встав і заговорив:

— З повагою, але хочу наголосити: моєму синові не потрібна декорація «повної сім’ї». Йому потрібна реальна турбота й людина, яка була поруч, коли він хворів, плакав, робив перші кроки. Я ніколи не залишав його, навіть коли було найважче.

— Це неправда! — перебила Катруся. — Ти просто хочеш відібрати в мене дитину!

Юля не витримала:

— Катрусю, ти маєш наглість говорити про турботу? Де ти була, коли Тарасик тиждень лежав з температурою? Де ти була, коли він плакав ночами? Ми з Ігорем не відходили від нього, а ти навіть не зателефонувала!

Зала заворушилася. Суддя підняв руку, закликаючи до порядку.

— Пані Юліє, прошу без емоцій. Ви не сторона у справі.

Юля стиснула зуби й замовкла, але очі її палали.

Катруся тим часом обійняла свого нареченого й кинула погляд переможниці:

— У мене тепер є нове життя. І син має бути частиною цього.

Суддя закінчив засідання й оголосив:

— Рішення буде оголошено наступного тижня.

Після засідання вони вийшли на вулицю. Юля була бліда, її голос тремтів:

— Ігорю, я боюся. Вона може виграти…

Ігор подивився на неї втомленими очима:

— Я теж боюся. Але ми маємо триматися. Якщо ми здамося зараз, Тарасик втратить усе.

Він притиснув Юлю до себе, і вперше за довгий час його руки тремтіли.

Юля відчула це і зрозуміла: попереду буде ще одна битва. І вона вже не просто за опіку. Це була битва за майбутнє.

Вечір був тихий, але у домі Ігоря панувала напруга. Судовий день висмоктав із нього всі сили — обличчя втомлене, плечі опущені, у руці невід’ємна чашка кави, яку він навіть не пив. Юля сиділа на дивані, колисала малого, що вже засинав після довгого дня.

— Ну що? — тихо спитала вона, не відводячи очей від Тарасика.

— Перевага на її стороні, — гірко всміхнувся Ігор, кидаючи папери на стіл. — Заручини… адвокати підхопили це як козир. Кажуть, що сім’я — це стабільність, а я для суду виглядаю, як розбитий алкаш.

Юля зітхнула. Їй боліло чути його самоприниження, але вона знала, що це правда: алкоголь став його щитом і його слабкістю водночас.

— А ти? — він раптом підняв очі на неї. — Ти як виглядаєш для них?

— Як “чужа жінка, що прижилась у домі”, — сумно сказала Юля. — Вони не бачать, що малий до мене біжить, коли плаче, що я йому читаю на ніч, що він мене називає «мамою»… Для них це нічого не значить.