Розділ 1

Ігор був тим, кого в підлітковому середовищі називали «сам собі голова». У сімнадцять років він не грав у комп’ютерні ігри ночами, як більшість його ровесників, а сидів над кодом, креслив схеми, вчився на власних помилках і навіть зривав уроки в школі, бо поспішав на зустріч із першим клієнтом.

Саме тоді народилася Gold Mind — маленька айті-компанія, яка спершу існувала в його кімнаті, де на столі поруч з ноутбуком стояла кружка з недопитою кавою, а на підлозі валялись кабелі та розібрані жорсткі диски.

Ігор не мав грошей на оренду офісу, але мав величезний азарт і віру у власні сили. Його перший сайт він зробив за смішну плату — тоді йому вистачило тільки на нову клавіатуру. Але головне було не це. Клієнт залишився задоволений і привів знайомих.

Уже за рік Gold Mind перетворилася з підліткового хобі на справжній бізнес. Він найняв перших двох програмістів, орендував маленьку кімнату в бізнес-центрі та купив офісний чайник, яким пишався не менше, ніж своїми проєктами.

Ігор швидко зрозумів, що вміє не тільки писати код, а й вести переговори, бачити можливості там, де інші бачили лише ризики. Його вважали амбітним нахабою, але він називав це стратегічним мисленням.

Тоді він ще не знав, що Gold Mind стане не просто компанією, а його найбільшою гордістю… і найбільшим болем у житті.

Ігор ніколи не вірив у кохання з першого погляду. Він вірив у цифри, бізнес-моделі та чіткі плани на п’ять кроків уперед. Але тоді, на одному з галасливих нетворкінгів для молодих підприємців, він уперше побачив її — Катрусю.

Вона була зовсім не в його стилі: яскравий макіяж, штучно виблискуючі губи, сміх, який неможливо було не почути, і манера тримати в руках келих вина так, наче це продовження її самої. Але в ній було щось магнетичне — не те, щоб він втратив голову, але його цікавість увімкнулася миттєво.

Катруся ж помітила його не відразу. Вона крутилася в колі знайомих, приймала компліменти й жартувала. Та коли Ігор підійшов із коротким:

— Ви тут усіх так чаруєте, чи це персональна програма? — вона засміялась і нарешті подивилася йому в очі.

Того вечора вони говорили зовсім небагато, але обмінялися номерами. Він повернувся додому, думаючи про майбутні контракти, але десь між рядками бізнес-плану його думки ковзали до її яскравого образу.

Перші зустрічі були легкими й без зобов’язань. Вона — з її безтурботністю, він — зі своєю серйозністю, яка, як не дивно, її приваблювала. З часом ця хімія переросла у стосунки. Друзі Ігоря дивувалися, що він вибрав таку дівчину, а батьки тихо сподівалися, що це просто етап. Але Ігор був упевнений — Катруся приносить у його життя баланс, якого він так потребує.

Він ще не знав, що її любов до свободи і його любов до стабільності колись зіткнуться в лоб… і від цього зіштовхнення постраждають усі, хто був поруч.

Весілля Ігоря стало для всіх несподіванкою. Ще тиждень тому він сидів у своєму офісі, розмірковуючи над новим контрактом із закордонним замовником, а вже через кілька днів розсилав близьким повідомлення: «Ми з Катрусею вирішили одружитися. Розпис завтра».

Причин для поспіху він не пояснював. Хтось шепотів про вагітність, хтось — про те, що Ігор закохався без пам’яті. Сам він просто казав:

— Коли знаєш, що це твоя людина, нема сенсу тягнути.

Розпис у РАЦСі пройшов тихо: без сукні принцеси, без величезного бенкету, лише найближчі. Катруся виглядала задоволеною, усміхалася і робила селфі, поки Ігор підписував документи.

Для більшості гостей усе виглядало як казка, але ті, хто знав Ігоря довше, бачили — він надто серйозний, наче усвідомлював, що робить крок, який змінить його життя назавжди.

Юля дізналася про весілля не від нього. Новину їй принесла Олеся, і в ту мить серце Юлі стиснулося так, що вона ледь не впустила телефон. Вона не плакала — принаймні, при Олесі. Але того вечора, сидячи в своїй кімнаті, зрозуміла, що епоха її надій закінчилася.

Вона знала: Ігор завжди прагнув стабільності, а тепер він знайшов її у Катрусі — чи принаймні так йому здавалося.

Ще не минуло й місяця після весілля, як у новоспеченої пари народився син. Для Ігоря це було дивом і гордістю, для Катрусі — зміною темпу життя, до якої вона виявилася не готовою.

Саме ця розбіжність у бажаннях і привела Юлю знову у світ Ігоря… але вже зовсім у іншій ролі.

Перші місяці після весілля Ігор буквально світився — син, сім’я, робота, що йшла вгору. Він здавався щасливим, хоча виглядав втомленим. Катруся ж поступово втрачала той блиск в очах, яким колись його зачарувала. Безсонні ночі, постійні крики немовляти, відсутність часу на себе — усе це швидко набридло їй.

Одного вечора, коли батьки Ігоря забрали малого на кілька годин, він почув від дружини:

— Мені треба більше свободи. Я ж не збираюся все життя сидіти в чотирьох стінах, нюхаючи підгузки. Я теж хочу бачити друзів, жити!

Для Ігоря це прозвучало, як прохання про допомогу, і він вирішив діяти. Уже наступного дня він набрав Юлю. Їхній останній особистий контакт відбувся ще задовго до його весілля, і тепер його голос у слухавці викликав у неї змішані емоції.

— Юль, привіт. Ти зараз працюєш десь? — запитав він без прелюдій.

— Не зовсім. А що?

— Є варіант для тебе. Прибирання будинку. Нам із Катрусею складно все встигати, а в неї ще малий на руках.

Юля на мить розгубилася. Їй було дивно — бути так близько, але в абсолютно новій ролі. Та робота була потрібна, і вона погодилася.

Через тиждень вона вже вперше переступила поріг їхнього будинку. Катруся зустріла її усмішкою, але в очах світилася байдужість. Малюк мирно спав у колисці, і Юля подумала, що, може, ця робота навіть стане приємною.

Та коли через місяць Катруся попросила Ігоря найняти для неї «ще й няню, бо треба частіше виходити», він знову подзвонив Юлі. Зарплату підняв, обов’язків стало більше. Тепер вона була нянею і покоївкою водночас.

Для Юлі це стало своєрідною точкою перелому — вона вперше відчула себе матеріально незалежною, орендувала квартиру й почала жити сама. Але бути поруч із Ігорем і спостерігати його життя зсередини було випробуванням сильнішим, ніж вона могла собі уявити.