Пролог

— Запотиличники лікують — не тільки мізки, а й душу, — усміхнулась Юля.

— Точно, — підхопила Олеся. — От я, коли даю підзатильника брату, він мене одразу розуміє. Правда, питання — надовго це працює чи ні.

У Олесі й Юлі було по брату: у Олесі — старший, у Юлі — молодший, щоправда, лише на п’ять хвилин різниці. Дівчата дружили змалку, жили по сусідству, часто ночували одна в одної. Та дитяча дружба з часом переросла у міцний союз.

— Юль, завтра знову няньчиш мого племінника? — запитала Олеся.

— Звичайно! Це моя перша робота, і я її дуже ціную. Тим більше Михасик — унікальна дитина: спокійний, тихий, ніколи не плаче. Я просто здивована.

— Я теж здивована, — посміхнулась Олеся. — Напевно, він пішов у мого брата, бо наша невістка — ще та темна конячка.

Дружину брата Олеся з першого погляду не полюбила: губи — не свої, груди теж, а очі — які ж вони неприємні. Та справа була не тільки в цьому. Вона знала, що Юля з дитинства сохне за її братом і що навіть ідея дружби з Олесею з’явилася завдяки цій закоханості.

Правда, пізніше дівчата краще пізнали одна одну, і Юля чесно розповіла: тепер вона просто хоче дружити, без бажання стосунків. Але любов до брата Олесі все ж лишалась — вона бачила кожну спідницю, яку він приводив додому.

Брат був славним кобелем, поки його не «окрутила» зозулька Катька — так дівчата називали її позаочі. Вона була не тільки поганою людиною, а й незрілою матір’ю. Проте брат був щасливий — з нею у нього син і кохання.

У Юлі серце розбилося, коли вона дізналася про раптове одруження Ігоря. Це було, ніби крижана хвиля, що зненацька накрила її з головою, залишивши відчуття порожнечі і зневіри. Вона не очікувала такого повороту — думала, що їхня історія мала б шанс, що вони все ж можуть бути разом. Але життя виявилося жорстокішим і непередбачуваним.

Після цього Юля намагалася почати нове життя, дала собі шанс на стосунки з однокурсником. Але ця спроба була непростою — ніби тінь минулого не відпускала її, душа не могла повністю відкритися іншій людині. Вона зрозуміла, що не готова і не хоче підміняти свої справжні почуття тимчасовими прив’язаностями.

Урешті-решт Юля прийняла гірке, але мудре рішення: вона допоможе Ігорю стати щасливим, навіть якщо це означає відпустити його. Бо справжня любов — це не власність, не володіння, а готовність відпустити коханого заради його ж блага. І хоча іноді вона ловила себе на думці, що не личить жінці заглядатися на чужого чоловіка, в глибині серця розуміла: жіноча солідарність має діяти і на таких зозульок, як Катруся.

Почався новий період у житті Юлі. В пошуках роботи вона звернулася до Ігоря, який, хоч і одружений, був до неї добрий і не відмовив у допомозі. Він запропонував їй роботу — прибирати будинок, де вони разом із дружиною мешкали. Адже Катруся, його дружина, була молода матір, у якої на руках немовля, і їй справді було важко впоратися з усім самій.

Згодом Катруся захотіла більше свободи — вона теж жива людина, яка має друзів і потребує відпочинку від буденних клопотів, від смердючих підгузків і постійного втомленого вигляду в дзеркалі. Тоді Ігор запропонував Юлі розширити обов’язки і збільшив зарплату.

Так Юля стала одночасно нянею і покоївкою — в одному флаконі, як вона жартувала. Робота була нелегка, іноді виснажувала, але зате приносила стабільний дохід. Нарешті вона стала незалежною від батьків і змогла переїхати в орендовану квартиру, відчути себе самостійною.

Це було нове життя — не без викликів і труднощів, але з надією і можливістю вибудовувати власний шлях. Юля не забувала про свої мрії, але тепер була готова рухатися вперед, приймаючи реальність і відкриваючи двері у власне майбутнє.

— Катруська-Зозулька виклала сторіс! — вигукнула Олеся, втупившись у телефон.

— Ха, розвиток їй не пішов на користь, — з іронією мовила вона, розгортаючи фото. На знімку Катруся була в компанії друзів, стояла скраю, але чиясь рука впевнено обвивала її талію.

— Йой, Юлька, ти це бачиш? — у голосі Олесі з’явилась тривога.

— Ну так… Певно, твій брат був із нею, але не захотів світитися у світі блогерів, — тихо відповіла Юля. Вона згадала, що Ігор завжди уникав публічності.

— Мій брат зараз на роботі, а малий — у батьків, — холодно відрубала Олеся. — У Катьки ж сьогодні «манікюр».

— Ніфіга собі, який манікюр… — тихо видихнула Юля, вглядаючись у те саме фото.

У животі неприємно скрутило, наче хтось виплеснув холодну воду всередину. Вона знала, що Катька любить «жити для себе», але щоб отак відверто світитися з чужою рукою на талії — цього Юля не очікувала.

Телефон Олесі мовчав, а в кімнаті запала важка пауза. В голові Юлі почали складатися пазли, від яких їй хотілося лише одного — глибоко вдихнути і не сказати нічого зайвого.