Глава 10

ЕМІЛІЯ

Забравши тітку з малою, погодувала їх обідом і, прибравши кухню, розумію — через трохи доведеться готувати вечерю. Але спершу мені потрібно шукати роботу. Бо на пропозицію цього Еріка я погоджуватися не збираюся. Хоч він натякав, що другий варіант співпраці пристойний. Але я йому не вірю. Він не з проста прийшов в офіс, де я працюю. А це ще потрібно було звідкись дізнатися. Отже, цей чоловік небезпечний, якщо дізнався такі деталі. Я не можу йому вірити і, відповідно, не можу собі дозволити працювати у нього.

Сівши за ноутбук, одразу заходжу на сайт з пошуку вакансій. Перекладачі потрібні, але всюди потрібна присутність на роботі. Я не можу собі цього дозволити. Я ледь у це бюро влаштувалася. Директор якого пішов мені на поступки, тож грішити на нього не можу собі дозволити.

Змарнувавши дві години часу, йду готувати вечерю. Думки все крутяться навколо нової проблеми. І як я маю сказати Ані, що я від сьогодні безробітна. А сесії? Хто їх буде оплачувати? Мені терміново потрібна робота.

Здригаюся від дзвінка свого телефона. Витерши руки, зиркаю на екран. Телефонує мій шеф. Серце затріпотіло, а в душі зажевріла надія. Може, він передумав і візьме мене на роботу без цього Еріка. Мені б так цього хотілося. Схвильовано беру телефон та, вимкнувши плиту, йду з кухні. Не хочу, аби мою розмову хоч хтось почув.

Вже на вулиці знімаю слухавку.

— Еміліє, ти чому втекла? Що це за гарячка? Ти хоч вислухала Еріка Антоновича?

— Вислухала, — розчаровано відмахуюся. — Я не можу погодитися на його пропозицію. І ви чудово знаєте чому.

— Еміліє, але це чоловік-мільярдер. Він може допомогти тобі...

— Нам нічия допомога не потрібна, — роздратовано відмахуюся.

— Еміліє, мені можеш не брехати. Операцію Анні вже потрібно було зробити давно, чи не тобі добре знати, що чим довше ти тягнеш час, тим менше шансів у тітки, що операція пройде успішно.

Мовчу, бо це факт. Хоч Аня і приймає дорогущі препарати, це не дає шансів, що вони діють. У нас залишилося два роки, бо після них операція не матиме ніякого сенсу.

— Еміліє, я не тисну, але, знаючи твою ситуацію, — раджу. Погоджуйся. Навіть якщо не хочеш допомоги від Ворона, зарплата у нього в рази буде вищою, ніж у мене. І я гадаю, якщо він такий зацікавлений в тобі, то точно піде на поступки, — мій ексшеф зітхає. — Еміліє, раджу добре подумати, такого шансу більше може не бути. Зрештою, зі заробітною платою Ворона ти швидше назбираєш на операцію, — він на мить замовкає, а тоді додає. — Еміліє, я дуже ціную тебе. Ти хороший працівник. Звісно, не хочу тебе втрачати, але, на жаль, конкурувати з Вороном я не можу. Тому не засмучуйся, не гарячкуй, а зроби правильні висновки. Знаю, що ти у мене дівчинка розумна і приймеш правильне рішення.

— Дякую, Тарасе Ярославовичу, — видихаю та додаю. — В мене ще завтра цілий день, тож я подумаю.

— Подумай, моя хороша. І повір, ти нічого не втратиш.

— Дякую!

— Еміліє, я мушу йти, але коли що — буду радий бачити тебе в гостях та й просто так телефонуй, а як допомога потрібна — то й поготів.

— Матиму на увазі, Тарасе Ярославовичу. Спасибі за все. Бувайте!

Поклавши слухавку, стискаю жовна. Як же все дістало. Я люблю стабільність і спокій. Ну от як я все маю сказати Ані. Та якщо я до завтрашнього вечора не знайду роботу, у мене виходу не буде, як все їй розповісти. Я страшенно не люблю обману, тому не обманюватиму тітку.

Весь вечір я вдавала безтурботність, гралася з Олесею. Разом складали ранець до школи, готували форму.

А коли всі поснули, я довго сиділа у кріслі-коконі на терасі. Всі мої думки крутилися навколо Еріка Ворона. Я згадувала нашу першу зустріч, той незручний момент і події, що відбулися сьогодні. Присутність цього чоловіка надто хвилює мене. Напевно, це страх через ту пролиту каву. Не знаю, але єдине, чого мені хочеться, — це більше ніколи не перетинатися з цим чоловіком.

Хто ж він, цей Ворон? Хапаю телефон і одразу за звичкою починаю гуглити. Мої очі повзуть на лоб. То от чому мій шеф не хоче з ним сперечатися. З таким точно не посперечаєшся — він відомий мільярдер, впливовий бізнесмен. Напевно, і мені з ним сперечатися не варто. Краще б нічого не шукала на цього чоловіка. Може, хоч би спала спокійніше.

Замордувавши себе думками, таки йду спати.

Цілий день вівторка я все робила автоматично. В гуглі нарила іще більше загальної інформації на Ворона і тепер розумію, що перечити цьому чоловікові мені не варто.

Я вже двічі сьогодні підходила до тітки, але так і не зважилася заговорити з нею про це.

Ось нарешті, зробивши домашку з Олесею, вкладаю її спати. Без казки про принца, звісно, не обійшлося, і сьогодні я продовжувала свою казку, яку почала ще у п’ятницю. Краще я б не робила цього, бо мала буквально завадила мене запитаннями.

Покинувши дитячу, йду до Ані. Я знаю, вона іще не спить, бо має звіт на завтра. Постукавши в двері, несміло входжу в кімнату.

— Проходь, моя дівчинко. Я чекала на тебе, — посміхається тітка.

— Щось трапилося? — стурбовано питаю.

— Напевно, трапилося, якщо ти ходиш сама не своя. Я ж бачу, що тебе щось турбує. Присідай та розкажи, — просить заклопотано Аня.

Зітхнувши, присідаю та беруся розповідати.

— Ань, мені запропонували живий переклад паралельно з роботою в офісі. Ця вакансія високооплачувана... — замовкаю. Мені соромно про те, що я недоговорила тітці. Але їй нервувати не потрібно і, звісно, знати більшого теж поки не потрібно. — От я думаю, погоджуватися чи ні?

— Звісно, погоджуватися, — не вагаючись відповідає тітка. — Якщо є можливість кар’єрного росту, то потрібно погоджуватися. Таких пропозицій щодня немає. І хтозна, чи потім будуть.

— А як же ви з Олесею? Я ж не знаю, чи мені дозволять працювати так, як у Тараса Ярославовичу.

— У тебе ж іще буде співбесіда?

— Думаю, так, — хоча я зовсім невпевнена.

— От і розпитаєш все, — заспокоює мене тітка. — Та зрештою, ти не можеш через нас сидіти вдома. А якщо ще й зарплата більша, то тут навіть думати не варто.