Глава 2

ЕРІК

Мою сорочку привезли трохи із запізненням, і я переодягався в останню мить перед приїздом делегації. Та, на щастя, я встиг. Хоча, доки переодягався, лаяв привабливу незнайомку останніми словами. Ну як так можна? Невже просто складно дивитися, куди йдеш? Це ж неповага до оточення. Саме тому не люблю я людні місця.

При моїх шалених нервах та хвилюваннях переговори з делегацією пройшли успішно. Навіть краще, ніж я розраховував. Тільки здається, я ще досі відчуваю той противний запах кави, яку пролила на мене незнайомка. Мені хочеться в душ, аби змити цей неприємний аромат.

Але вимушений чекати, доки неофіційна частина перемовин закінчиться. І тому подумки згадую біляве дівча незлим тихим словом.

З німецькими партнерами я попрощався пізно і, видихнувши, нарешті сів у прохолодний салон свого авто. Останній серпневий день видався спекотним.

Розслабившись, відкидаюся на сидіння. При неприємному казусі я задоволений. Все пройшло чудово, але вирішальний день завтра.

Машина, зрушивши з місця, везе мене додому. А я замислююся, чи встиг мій особистий помічник знайти інформацію на дівчину з вокзалу.

Хмикаю, бо якби в Йонаса Шульца не було аерофобії, то ми б із ним зустрілися в аеропорту, і тоді я точно б не зустрівся з привабливою білявою хуліганкою. Потонувши в роздумах і при часі пік, ще й у заторах, додому мене привезли швидко.

У вітальні на мене вже чекає Іван Максимович з текою в руках. У моєму серці одразу зажевріла надія. Схоже, він знайшов інформацію на дівчину з вокзалу. Цікаво — хто вона? Бо, судячи з одягу, сміло можу назвати її мажоркою. Речі на ній були не з дешевих.

Дійшовши до Івана, питаю.

— Я так розумію, ти впорався.

— А то. Невже ти мав сумніви? — підіймається він і простягає мені теку. — Тут все про неї, від народження до сьогоднішнього дня.

Забираю теку і пильно дивлюся на свого помічника, мені подобається його пунктуальність та винахідливість. На людях він поводиться зі мною як підлеглий із шефом, а коли ми наодинці, то, по суті, найкращі друзі. І мене це цілком влаштовує. Зітхнувши, відпускаю його.

— Іване, можеш відпочивати. На сьогодні більше справ немає. Але завтра, при вихідному, ти мені будеш потрібен. У мене завтра зустріч з делегацією в офісі.

— Еріку, о котрій?

— Об одинадцятій. Простеж, аби все було на найвищому рівні.

— Зрозумів. Не хвилюйся. Я все підготую.

Прощаємося. Іван іде, а я прошу свого управителя принести мені каву в кабінет і сам подаюся туди. Кинувши піджак та портфель на невеличкий диван, кладу передану Іваном теку на стіл та подаюся в душ.

Прийнявши водні процедури та одягнувши шорти з футболкою, босоніж іду вниз. У кабінеті на мене вже чекає кава. Падаю у крісло і, зробивши ковток кави, відкриваю теку з інформацією на милу хуліганку.

Змушений відірватися, бо не щільно зачинені двері кабінету трішки прочиняються, і в них протискається мій сірий висловухий улюбленець Мартин. Він, голосно муркочучи, наближається до мене і вже за мить стрибає мені на коліна. Зручно вмостившись, треться об мене, і я пещу його. Люблю цього вредного котяру, який у поганому настрої дає прочуханки всім.

Погравшись з котом, таки заглядаю в теку. На першій сторінці біографія білявки з її фото. Звати красуню Емілія. Їй двадцять один рік. Навчається на факультеті іноземних мов, при цьому вже й працює в одному з відомих бюро перекладів. Далі відомості про школу, де вона навчалася на відмінно. Мала відзнаки та грамоти. Це я перегортаю і застигаю на наступній сторінці. Батько дівчини мав свою мережу СТО у партнерстві, але... Стискаю жовна. Набираю повні легені повітря й підіймаюся, перенісши Мартина на диван. Підходжу до вікна і довго стою, тамуючи у собі душевний біль. А Мартин, зістрибнувши, підійшов та треться біля моїх ніг.

Через трохи забираю кота та повертаюся за стіл. Роблю ковток кави і беруся за теку з інформацією. Батьки дівчини загинули в ДТП три роки тому. В цьому ж ДТП постраждала і тітка дівчини, але залишилася жива.

Зараз дівчина живе з тією ж тіткою в одному з кварталів неподалік Києва. Стосунків у дівчини наче немає, принаймні про них нічого не вказано в цій теці. За медичними даними дівчина цілком здорова. І цього мені достатньо.

Закриваю теку. Як на мене, інформації мало, але загалом я знаю все, що мені потрібно. Видихаю і, зробивши ковток кави, відкидаюся на спинку крісла, а Мартин ліниво розтягується на моїх колінах.

Я дещо заскочений такою інформацією. Чомусь гадав, це дівчисько точно балувана доня багатеньких батьків. Справді навіть подумати не міг, що в неї така жахлива доля. Адже втратити батьків у вісімнадцять — це дуже боляче.

Допивши каву та посидівши у роздумах, йду пірнати в басейні, адже не можу розслабитися. Кіт плететься за мною хвостом.

А мене мучать слова німецького партнера. Йонас обіцяв подумати над нашим партнерством і поміж слів натякнув, що трохи недобре є те, що я розлучений. Було б краще, якби в мене була сім’я, бо, за його словами, успішний чоловік має бути успішним у всьому. І саме ця фраза гризе мою душу та не дає впевненості у завтрашньому дні.