Розділ 9

Назар

На мене тисне розуміння ризику. Розкрив перед нею майже всі карти. Хіба що, крім головної мети, навіщо саме мені потрібна фіктивна дружина...

Якщо відмовиться, як змусити мовчати?

Інформація не повинна просочитися далі цієї вбогої «Сосисочної».

Уважно спостерігаю за дівчиною. Вона морщить задумливо чоло, тре пальцями чашку, вдивляючись у залишки какао, як ніби там їй підкажуть відповіді.

Розстібаю верхні ґудзики на сорочці, нервово тарабаню по підлокітниках. На даний момент особливо відчуваю, що чекаю її відповідь, як ніколи раніше не чекав ні від кого.

На кону цілий статок у моїй частці бізнесу. Я не можу його втратити!

А раптом не встигну іншу знайти?

Ще є варіант піти у всі тяжкі, обманом одружитися на одній з коханок, а потім її кинути з виплатою компенсації. Це самий запасний варіант. І з ним я буду відчувати себе огидно. Стану схожим, на колишнього мудака, який заробив на Алісі. І з боку такої скривдженої дружини, природно, потім потонеш у проблемах.

З фіктивним зв'язком мені буде простіше і легше. Договір і все. Моя совість чиста.

Ні-ні, я не повинен втрачати цю дивну художницю.

Аліса, ніби підслухала думки, піднімає на мене стривожений погляд. Облизує пересохлі губи. І мені складно зрозуміти, що у неї на думці.

- Ти вже подумала? - кваплю її, нерви і так на межі.

- Так, подумала... - вона шумно зітхає. - Де гарантії, що я повинна повірити? А якщо ти мене обдуриш?

Починається!

Отже, як своєму колишньому, так вірила без проблем.

Тільки на мені порозумнішала, ще гарантії їй подавай.

- Наш союз буде вигідний не тільки тобі. Сама подумай, Алісо. Навіщо б я пропонував укласти договір?

- Цього я вже не знаю, - в її очах миготить переляк.

- Небезпека від нашої угоди тобі не загрожує. Зате скільки вигоди! В якості гарантій... - замислююся, як простіше провернути. У нас не той випадок, щоб звертатися до юристів. - Ми виконаємо відразу кожен свою частину. Я влаштую тебе на навчання, а ти завтра ж переїдеш до мене.

- Невже так скоро? - скрикує на всю цю забігайлівку.

Здається, їй стало кепсько.

Кличу офіціанта, щоб приніс нам води.

- До фіктивного весілля теж недалеко. Мені треба заздалегідь показати, що є наречена, живе у мене.

- Припустимо, я погоджуся. Але як ти мене на навчання влаштуєш? Два місяці від початку вступного курсу минуло.

- Алісо, я не той, хто словами розкидається. Скоро ти станеш студенткою, і я оплачу тобі навчання. Такою буде перша частина договору до весілля.

Всього я не можу їй дати, раптом передумає і кине?

Найголовнішу проблему з кредитами візьму на себе тільки потім.

- Назаре, ти ж розумієш... я поки у шоці, - тягне вона, і я не сумніваюся.

Не кожен день такі пропозиції падають з неба на дівчат. Точніше, з мого гаманця.

- Не думай, що я щасливий, таке пропонувати. Але я все ще чекаю від тебе чітку відповідь. Ризикнеш змінити просто зараз життя на краще і попрацювати на моїх умовах тимчасово? Хіба тебе щось тримає у квартирі? Через півроку повернешся до себе і будеш вже без боргів.

У Аліси виривається мрійливе: «Ох-х-х!»

І ще я помітив, коли назвав умову з навчанням, як загорілися очі у неї. По-моєму, вона навіть більше перейнялася, коли варто було почути, що мрія зовсім близько.

Я ось теж свою мрію чекаю... отримати у спадок Дієв-Буд. Більше мені для щастя і не треба.

***

Аліса

У мене паморочиться у голові. Відразу багато емоцій захоплюють: страх, надія, бажання вирватися з важких часів. Хоча ... коли вони у мене легкими були?

Мені ніде просити допомоги. Батьків не стало десять років тому. Автокатастрофа забрала рідних мені людей. Я жила з бабусею. Але ось ... два роки, як не стало і її. Від бабусі мені залишилася квартира і повчання: вірити у себе і не кидати малювати.

З тим і іншим, через труднощі складно упоратися.

Назар правильно сказав, що мене не тримає тут ні -чо - го ... Два кактуси у горщиках, хіба що.

- Я ... я хочу спробувати і погодитися, - рішення не просто дається, аж серце гуркоче у грудях. - Тільки мені важливо додатково дізнатися, як я буду у тебе. Ну, тобто це ... жити?

Так, я все-таки озвучила, що тиснуло особливо.

- Тобто, як? У моїй квартирі досить кімнат, знайдеш, де влаштуватися, - на це питання він байдуже реагує.

Але не я.

Жити з чоловіком під одним дахом.

Це ж не жарти!

- Мені потрібно точно знати, - знову повертаюся до важливої теми. Не заспокоюся, поки все не з'ясую. - Ми ж не повинні будемо за договором разом спати? Просто я проти!

Назар давить смішок, хитаючи на мене головою. І тягнеться за моєю картоплею. Мені ж вже не до неї.

- Алісо, досить мені фантазії нав'язувати! Мені вистачає з ким спати. Твоя умова прийнята. У нас нічого не буде, крім, іноді поцілунків на публіку. Ти тільки для виду будеш дружиною. Головне, пам'ятай. Це на час! Ніякого звикання.

Ой, знайшов, чим лякати.

- Мені й не треба звикати. Буду тільки щаслива, коли вийде термін.

Ще не почалося, а я вже цього чекаю.

Хоч би півроку швидко пролетіли. Чим швидше, тим краще!

Назар помітно веселіє, отримуючи мою згоду. У мене ж розгубленість, нібито посеред океану на шлюпці пливу. І куди мій човник завтра причалить, хочеться побачити, і заздалегідь боязно.

Біля мого будинку, Назар продовжує давати вказівки:

- У клубі попередь, що звільняєшся. Роботу і мене не можна поєднувати. Про решту домовимося, коли до моїх апартаментів переїдеш. Так, і ще, нам доведеться запам'ятати, що ми повинні знати один про одного.

- Про мене тобі більше відомо.

Мені не складно нагадати, хто з нас накопав інформацію.

- Так, але я б не зміг твій точний портрет описати, як зробила на цапа одна знайома художниця.

Прозвучало, начебто комплімент. Невже точно?