Розділ 8

Аліса

- Якщо захочеш, можемо і у авто піти, - погоджується, начебто я попросила.

- Не хочу! Ніколи у неї не сяду!

І не ляжу - захотілося додати.

- Алісо, заспокойся. Я приїхав поговорити на твоїй території. У клубі ти ж бісишся і тікаєш від мене.

- Зараз теж я-як оскаженію! - попереджаю, хоч і пізно.

Мене вже щосили б'є і страшно, і злюся, і цікавість точить, що Дієву треба.

- Отже, домовляємося так... - він дістає з кишені гаманець і крутить у мене перед обличчям. - Я привіз тобі зарплату з офісу за той тиждень, що заборгував. Але сама розумієш, доставка до будинку, час витрачав. Ти нас відведеш сама у спокійне місце, трохи поговоримо. Тоді і віддам тобі грошики.

От же хитрющий який!

Так, мені б хотілося зарплату отримати…

Якщо пошлю його, то раптом ще нападе? А я вже близька до інфаркту через Дієва.

І все ж мене у цей момент зупиняє від втечі одне: Назар не лізе до мене, сам пропонує піти, куди я назву.

Ну а я так назву, що багатенький мачо там очманіє.

Видихаю, збираючись на рішучість. Наодинці з ним точно не можна залишатися. Серед людей спокійніше буде.

- Знаю одне затишне містечко. Тобі сподобається, Назаре.

Ось так даю свою згоду. І веду його через дорогу від мого будинку.

- Ти впевнена, що нам сюди?

Він морщиться при вигляді перекошеної вивіски «Сосисочна». Пощастило, що кафешка працює цілодобово.

- Найкраще місце для босів. І це мій вибір, куди нам піти, - подумки хіхікаю, так йому панові замість ресторану.

Для мене взагалі збіг виходить.

Збиралася прийти сюди за хот-догом. Не посеред ночі, зрозуміло. Ну і потрапляти всяким босам на очі я теж якось не планувала. А ось, скрізь знайде один нестерпний гад. Дякую, хоч у квартиру до мене не вломився.

Озираюся на свої вікна, і спотикаюся об сходинку. Назар не дає впасти, підхоплюючи під руки.

- Все нормально з тобою?

Нервово киваю у різні боки.

І як я, питається, можу йому відповісти?!

Так, я завжди ходжу з колишніми босами за хот-догом ночами прогулятися. Чим мені ще займатися іншим? Тільки цього і чекаю, коли ж нападуть!

Ще й погляд на вікна добив остаточно. Це що ж виходить? Я перестала витрачати папір на портрети Назара. Намагалася забути про нього, перейшла на пейзажі.

Що у підсумку?

Мій двір і «Сосисочна» детально розписані. У дворі постояли, тепер він штовхає двері у королівство фаст-фуду. Таке відчуття, що я малювала на аркушах, де відбудеться наша наступна зустріч.

Струшую головою біля столу. Ні-ні, мені тільки здається. Чи не зійшла ж я з розуму.

Назар замовляє для себе міцний чай. Ну і нехай собі п'є, а у мене пізня вечеря.

Не удаю з себе скромну дівчину і замовляю картоплю фрі, хот-дог, велику склянку какао. Все одно потім не засну, якщо дадуть втекти додому. Хочу за себе заплатити, але Назар відштовхує мою картку, і сам сплачує рахунок.

За столиком ми сідаємо навпроти один одного. Він свердлить мене очима, а мені хочеться під стіл залізти від занадто підозрілої зустрічі.

- Алісо, ти ж розумна дівчина? - починає він так розмову.

- Дивлячись, що треба, - не поспішаю погоджуватися. Нехай краще дурепою вважає, якщо зібрався запропонувати мені щось кримінальне, як думала Тоня.

Роблю вигляд, ніби я риюся у сумці, там щось шукаю. А сама у цей час швидко набираю повідомлення подрузі:

«На мене напав колишній бос. Ми у «Сосисочній» сидимо. Якщо не вийду на зв'язок через годину, ти зрозумієш, хто винен у моєму зникненні».

- Кхе-кхе, - лунає покашлювання від нього.

Бачте, чекати змушую, поки строчу повідомлення у прикритій сумці на колінах.

Після повідомлення з криком про допомогу, на трішки легше стає.

У поліцію звернутися поки не можу. Діїв все-таки не чіпає мене, навіть пригощає картоплею з хот-догом. І якщо не обдурить, то поверне мої грошики за тиждень роботи.

От їх і чекаю.

Нехай не думає, що я просто так рада зустрічі.

- Так, я тебе слухаю, - піднімаю очі, удаючи, хоч трохи уважною.

Він тільки намагається продовжувати говорити, як його перериває офіціант з нашим замовленням.

Ну тепер взагалі чудово. Хапаю підсмажену картоплю, дратуючи цим деяких. Але мені і не потрібна похвала від прекрасного мачо.

- Так вийшло, Алісо, що я отримав відомості про тебе. І знаю про твої борги, про те, що мріяла і не змогла вступити на художницю.

- На ілюстратора, - поправляю його, хрумтячи смачною картоплею.

- Тепер правду скажи. Ти б хотіла все змінити? Швидко вирішити проблеми з банком, виконати мрію і пожити у чудових умовах?

- Врахуй, я не влучна. Нікого не зможу вбивати!

Повз нас у цей момент проходив офіціант і різко сіпнувся, прискоривши крок.

- Невже думаєш, я б пропонував послугу заради криміналу?

Ее-е ... про що мені ще думати?

На бандита не схожий. Але у мене ж і немає знайомих бандитів, щоб я у них могла розбиратися.

Ще менше схожий на Діда Мороза. Тому теж не віриться у доброту.

- З цим зрозуміло, - мружуся на нього насторожено. - Хочеш мене коханкою зробити?

- Алісо, я вже зрозумів, яка у тебе бурхлива фантазія, - сміється від мого припущення.

От же гад!

Та він знущається точно!

- Ні, - він, все ще сміючись, махає головою. - Я не виконую мрії коханок, не бігаю за ними, щоб допомогу запропонувати. Вони до мене самі приходять і просять.

Пффф...

І як я досі жила без такої інформації?!

Взагалі вгадувати більше не буду.

Набиваю повний рот хот-догом і жую. З уточненням: жую сердито.

- За повний пакет, за яким я вирішую всі твої проблеми... ти повинна стати моєю фіктивною дружиною.

Що, що?!

Води! Води!

Давлюся хот-догом, не у те горло пішло.

Хапаю какао і залпом випиваю, думаючи, що мені це почулося.