Розділ 4

Назар

Після нового зіткнення з шаленою стервою, продовження дня краще не стало.

Цілу годину довелося провести у діда, засновника всієї корпорації. Само собою, наслухався. Раніше працювали краще. Нові проекти дурниця. Постачальники не ті. І все таке інше. Поганий онук я, коротше кажучи.

Після головомийки зустрівся з братом. За шкалою моїх нервів до піку близько перебуваю. Скоро вибухну. Почну кричати і речі у кабінеті розкидати.

- О це так поворот з офіціанткою, - Макс сміється з малюнка психопатки. Знайшов, кому показувати.

- Мені якось не було смішно, - ціджу крізь зуби, відвертаючись до монітора.

- Але це тобі, а мені дуже навіть, - брат регоче і не приховує цього.

- Максе, ну уяви себе на моєму місці?

- Так я і не проти. Вона ж у тому клубі працює?

- Сказала, що зміни бере іноді.

- Чудово. Як-небудь приїду і попрошу для себе теж зробити портрет. А то чому тільки тобі?

- Діана тобі потім цей портрет в одне місце засуне, - нагадую братові про дружину.

Вони розписалися тиждень тому. Раптом забув, і зібрався по клубах позувати?

- Гей, що ти порівнюєш? Я можу і з Діаною приїхати. Мені ж не треба до неї залицятися, як деяким - і показує на мене, начебто я збоченець якийсь.

Він точно знущається, і я це бачу. Мені і так настанови діда не розгребти, ще й витрачаю час на розмови всього лише звільненої дурної співробітниці.

Сам переводжу тему на діда. З'ясовую у брата, йому теж влетіло? Не могло ж тільки мені так пощастити, ніби ловити фортуну задом.

- Так, я заходив до нього, - задумливо тягне Макс, - Дід бурчав, крутив носом. Але ні, особливо в справи мої не ліз.

- Очманіти. Виходить, мені за двох прилетіло?

- А, може, і ні. Я ж тепер повноправний власник частки компанії. Умови заповіту виконав. Ти міг і тільки за себе отримувати на горіхи, - Макс тішить мене ще більше.

Наш дід завжди був із заскоками. З роками дивачити не перестав. І дійшов до того, що прописав у заповіті таку умову: ми отримуємо свої частки тільки тоді, якщо одружуємося у цьому році.

Братові пощастило з Діаною. Якимось дивом встиг і впорався.

Я до останнього сподівався на розіграш. Але поки реальність не тішить, і ніхто не кричить: вас розіграли, можна розслабитися. Зате Максу просто на весіллі дід передав генеральну довіреність на володіння Плей-Дієв.

- Так що, без цього ніяк? - досі не віриться, що ми з цим зіткнулися.

- Чому ж, спробуй не одружитися, - пропонує з усмішкою. - Тоді перевіримо, віддасть тобі дід повні права на Буд-Дієв або подарує благодійній компанії. Згадай, в одному з його заповітів було таке.

- Очманіти…

Я прикладаю до чола стакан з холодною мінералкою.

Послати все до біса? Ось моє бажання!

Але я хочу стати, як старший брат, повноправним власником. Поки що я просто виконуючий обов'язки директор у своєму підрозділі.

Ми з братом головні спадкоємці. Але дід заладив своє, що нам аби гуляти, а рід і нікому буде продовжити. І понесло старого труїти нас жорсткими умовами.

- Назаре, та ти не панікуй. Часу мало, але ж він є. До кінця року два місяці. Подивися навколо себе, раптом є та, що з нею жити захочеться?

- Досить жартувати! - я все-таки кричу на весь кабінет. - Немає у мене такої, і ти про це знаєш! Мені рівно тридцять років і немає бажання просто зараз вішати ярмо на шию.

- А частку у корпорації втрачати?

Хай йому грець.

Пастка з усіх боків.

- Гаразд, нехай я поспішу. Але ні з ким попало. Це ж ризик!

Опинитися у своїй же пастці ще не вистачало.

- Звичайно, не підійде така, що тільки й чекає, як віджати твої капітали. Ти ж від неї потім з величезними проблемами будеш відбиватися.

- Ну ось, - сам не помічаю, як нервово тарабаню пальцями, вишукуючи вихід. - Моя секретарка відразу тоді відпадає.

Тетяна не справляє враження надійності. Скоріше нав'язливої липучості. Зате у неї є великий плюс, як у відповідальної співробітниці. Ну і тієї, з ким іноді можна розрядку отримати, не виходячи з кабінету.

Перебираю коханок ... приблизно той же варіант, що і Тетяна. Одним потрібні гроші та й побільше. Інші, жадають стати Дієвою і отримати всі привілеї відразу.

Брат пропонує виписати імена на папір.

Ну то що? Закреслюю кожну зі списку.

- Якщо нічого не вигадаю, діда пошлю, - рву список на дрібні шматочки.

- Кхм... з хоч якихось новин, поки що твій портрет залишається.

Макс бачить, куди я його готовий послати з цією новиною, махає мені і швидко йде до себе.

Здатися і на все забити? Або все ж спробувати і знайти собі (жахливо навіть звучить) дружину?

Двері у мій кабінет відкриваються і заглядає секретарка з тацею.

- Я тебе не викликав, - відмахуюся, не до неї зараз.

- Хотіла запропонувати каву і повідомити, що ту погань викинули з компанії. Я особисто простежила, щоб папери на її звільнення терміново оформили.

- Ти про кого? - з думками про дружину, плутаюсь у подіях.

- Та про ту ж, Алісу Зіміну. Я вже зрозуміла, що це вона вам жахливий малюнок підкинула. Потім ви її вигнали. Наші всі вже у курсі.

Коли Тетяна встигає все розуміти, мене іноді вражає. Але тому і плачу їй пристойний оклад.

Лізу у кишеню і доторкаюся до складеного вчетверо портрета. Збирався відразу викинути. А потім передумав. Встигну ще. Так і залишив тимчасово.

***

Аліса

- Давай тут почекаємо, поки черга до нас дійде.

Тоня тягне мене у кінець залу. Ми домовлялися прогулятися, коли я вирішу тут свої питання. Якщо вийде швидко, звичайно.

Сідаємо на вільні стільці біля дверей у кабінет для віп-персон банку.

- Вони не дадуть мені відстрочку, - сумно зітхаю я.

- Поясни ситуацію, що на минулому місці роботи бос виявився збоченим гадом. Батьків немає. А так би змогла заплатити всю суму вчасно. Вони зрозуміють.