Розділ 2

Аліса

На наступний день в офісі родини Дієвих, я рухаюся, як у сповільненій зйомці.

Повз охорону пливла найдовше. Навіть підганяти почали, немов по парку прогулююсь.

Але мені все здавалося, ось зараз на мене крикнуть: «Зіміна Алісо, геть звідси!»

Чекаю вироку, ох, як нервую. Від кожного зустрічного співробітника сахаюся. Назара Юрійовича і духу не чути.

Дивом я безперешкодно входжу на поверх підрозділу Дієв-Буд. Саме тут і панує Назар, щоб його, Юрійович. Після вчорашнього, він у моєму списку нахабних цапів значиться. Там йому і місце бабію.

І все ж віриться і не віриться, що взяло і пронесло мене бідолаху. Вчора чайові від третього столика не я отримувала. Найголовніше, не здав мене бос, хоча сердитий пішов. Підглядала за ним, висовуючись у щілину службового приміщення.

Беруся за ручку миючого пилососа і тягну його до кабінету начальника. Сама собі бурчу під ніс, куди б я йому загребучі лапи засунула. Бач чого захотів, у віп-кімнату! А може, і подяки чекав? Як же, таку простачку великий олігарх зібрався ощасливити.

Тьху на нього, безсердечного.

Відкриваю запасним ключем двері боса. Краще з ранку зроблю прибирання, щоб потім вже точно не попастися.

Переступаю поріг і сама собі рот затискаю.

Це ж, це... що робиться?

Серед білого дня! Прямо у кабінеті!

Секретарка Танька розвалилася на дивані у кабінеті директора. Бос зверху прилаштувався. Звуки їх насолоди у мене трохи душу не витрусили. В один момент покрилася потом з голови до ніг.

От паразит ненаситний!

Вискочила, ніби кип’ятком ошпарило. Головне, з пилососом. Так і мчала до самого повороту до своєї маленької комірчини. Там кинула пилосос і присіла навпочіпки.

Ні на одній, ні на іншій роботі спокою з босом немає!

Скрізь встигає відзначитися. Кобель такий!

Адже і мені вчора пропонував. Не минуло й доби, от він де гад намалювався. Вірніше, з ким! З Танькою!

Вона пихате стерво. Зі мною крізь зуби одвічно спілкується. Вся з себе така, що краще близько не плювати. Інакше вишкіриться і отрутою забризкає. При босі тільки здатна вдавати покірну дівчинку. На поверсі її не шанують, Танька багатьох босові здала і підставила.

Що мені залишається робити, поки деякі розважаються, так це знімати стрес.

Ох, досі руки тремтять від шоку.

Дістаю з сумки блокнот і олівець. І приступаю до замальовок, поступово знімаючи тремтіння у пальцях. Просто беру і переношу свої хвилювання на папір. Суцільні потрясіння переслідують останнім часом.

Всі ніби змовилися дістати, як тільки мені виповнилося два три роки. А я ж всього лише мрію про вступ до академії мистецтв. Хочу займатися тим, що мені близьке і подобається. І не думати про те, що мені це не світить…

***

Назар

Вирушаю на нараду після ранкової розрядки з секретаркою. Нічого такого не планував. А все через ту ненормальну дівчину з клубу. Даремно її не знайшов. У мені вчора так і кипіло бажання помсти.

Ця дрібнота зганьбила перед братом і другом.

Ну могла ж вона реагувати нормально?

Як там дівки зазвичай, хіхікати і дурепу включити. Ні їй мало, не досить було вдавати з себе недоторкану. Ще й тацю мені під ноги скинула, зіпсувавши одяг. Нехай мені тільки попадеться, нехай тільки десь промайне її ніс цікавий і хитрий.

- І чого такий похмурий? - старший брат мене зустрічає у залі нарад.

- Не виспався, - бурмочу я, займаючи місце за круглим столом.

- Зізнайся, тобі снилася офіціантка з клубу? Бігала з тацею за тобою? - Макс мені у вухо говорить це і сміється.

Тепер надовго глузування терпіти. Брат дзуськи що забуде, його ж не обливали напоями на пропозицію зустрітися після роботи.

- Максе, відвали, - розкриваю папку зі звітами, немов і не бачу його фізіономію, яка сміється з мене.

- Гей, ти у офіціантки посилати навчився?

Та що ж таке! Дідько, і так вже все задовбало.

- Максим просить першим взяти слово. Будь ласка, починай свої тижневі плани розповідати.

Це я так позбавляюся від жартівника. Нехай базікає краще для співробітників.

У нашій корпорації є два основних підрозділи. Брат очолив Дієв-Плей і зараз на моніторі показує зростання продажів, відносно минулого року. У моєму розпорядженні поки Дієв-Буд. І важливим є те, що «поки». Засновник корпорації мій дід. Ось він і блажить постійно, не даючи нормально працювати.

Після наради відмахуюся від старшого брата. Не хочу з ним каву пити. Зрозуміло ж, що буде підколювати. І крім нього, є ще Данило. Він був з нами вчора. Чесно, вважав його другом. У нас багато спільних інтересів і партнерство у роботі.

То що це за друг, скажіть мені? Він з самого ранку надіслав фото з офіціанткою-мулаткою, з ще більшим, ніж у нашої був, підносом. Гад він, ось хто.

- Назаре Юрійовичу, у вас все вже прибрали. Що-небудь принести? - з самого порога у приймальню щебече Таня, моя секретарка.

Заманливо стріляє очима з котячими стрілками. Груди виставляє вперед, щоб побільше стирчали з декольте.

Авжеж, зрозуміло, що принести вона збиралася - себе.

- Ні, поки нічого. Мені потрібно розібратися з постачальниками, - відмовляюся у надії, хоч трохи залишитися наодинці.

Що мені потрібно зараз, так це заспокоїтися. І бажано швидше викинути з голови підле дівчисько з клубу.

У кабінеті мене зустрічає чистота. Безлад на столі перетворився в акуратний порядок. Підлога виблискує, вікна ідеально прозорі. Останнім часом співробітники з прибирання краще намагаються. Завжди б так.

Підходжу до свого столу і падаю у крісло, прокручуюся кілька разів. Після обертання крісло трохи зсувається, і я помічаю аркуш від блокнота. Дивна справа... скрізь чистота, а папірець валяється.

З подивом піднімаю папірець, щоб викинути. Привертає увагу малюнок на іншому боці.

Кладу на стіл і розглядаю.

Чоловік у костюмі, когось мені дивно нагадує…