9

   Минали дні, минали ночі і час рікою тік, прослизаючи крізь фаланги пальців, за який не можливо було схопитися. День змінювався на тиждень, який плавно переходив у місяць.

   Серпень був у самому розпалі студенти вмирали від жари, все та не могли зібрати свою увагу на тому, що розповідає дівчина на трибуні показуючи на дошку, де прогортувала слайди самостійно підготовленої презентації на тему: «Емоційний інтелект: навичка, без якої важко жити».

   Сомін вже не була студенткою Сеульського національного університету та її запросив викладач, який хотів показати що студенти, які навчалися тут продовжують шлях і за його межами. Хоча не всі випускники ставали потім психотерапевтами, відкриваючи при цьому свій психологічний центр. Та для першокурсників, така зустріч могла змінити їхній ставлення до спеціальності, яку вони обрали і не вигоріти. Ця невеличка лекція, була доступна для всіх бажаючих на яку прийшло чи мало охочих послухати саму лекцію і історію від перших вуст.

   Кондиціонери працювали, та в приміщені все таки було душно, можливо через таку кількість людей у приміщенні або все таки погода, та не виключаємо обидва фактори. Дівчина була одіта в довге плаття, яке прикривало її руки та ноги, а на голові був платок в колір блакитної сукні. Таки більша частина студентів навіть опанувавши себе робили записи в блокнотах або на ноутбуках, і серед студентів дівчина замітила де-яких викладачів, які були в добрих стосунках із нею та прийшли її підтримати.

- Я була неймовірно щаслива, побачити що багатьом з вас моя лекція сподобалася. Надіюсь, для когось це стане новим ковтком прохолодного повітря після літніх канікул. До зустрічі! – дівчина попрощалася із своїми слухачами і почала збиратися.

   Хтось підходив подякувати за таку неймовірну лекцію, хтось же таки просив автограф і дозволу сфотографуватися, дівчина із залюбки погоджувалася, їй було приємно що людям сподобалося її слухати.

   На днях, дівчину були запросили у телевізійну студію, де у неї взяли інтерв’ю. У зв’язку з тим, що вона провела благодійний захід для матусь, яким доводиться виховувати своїх дітей самостійно без цілої картинки родини. Завдяки рекламі Чонгука ще на початку весни, багато із журналістів продовжували стежити за соціальними мережами психологічного центру і особистою сторінкою дівчини, де вона охоче ділилася своїми досягненнями. І час від часу, коли вона або її колеги робили якісь внески у благодійні організації чи проводили заходи, це попадало у новини.

  Дівчина вийшовши з стін рідного університету побачила на парковці знайомий автомобіль, почала повільно до нього підходити. Звідки вийшов хлопець в чорних рваних джинсах, які підкреслювали його ноги і можливо задницю, вище на ньому була біла футболка того же кольору і кросівки на ногах і з чорною кепкою на голові. Вступив де кілька кроків у сторону дівчини протягнув букет Сомін.

-  А ти відважний, щоб приїхати по мене до університету, який може кишіти твоїми фанатами. А квіти красиві, дякую. – дівчина прийняла допомогу від хлопця сідаючи в автомобіль.

- Блакитні волошки, було не легко дістати під колір твого образу. – посміхнувся у відповідь дівчини і сів у автівку, рушаючи з пакувального місця виїжджаючи на дорогу Сеулу.

   Через півгодини вони приїхали до дівчини на квартиру, запрошуючи його увійти до неї хлопець із залюбки приймає пропозицію. По приходу в квартиру дівчина, кладе букет у вазу, наливаючи у скляну вазу чисту воду і добавляючи пакет «Цвіт», для того щоб квіти стояли довше. Після чого почала робити чай, але ви з Чіміном любили добавляти туди кубики льоду і пити прохолодний чай. Та дівчина відчула руки хлопця на своїй талії і підборіддя його у себе на плечі, який дивився як дівчина робить їм напій.

- Принцеса, знаєш що я зрозумів за цей період перебуваючи з тобою у відносинах? – хлопець від початку літа називає дівчину «принцесою» після перегляду мультфільму «Аладдін», дівчина ще тоді пожартувала, що Чонгук міг би гарно підійти на роль мавпочки Абу.

- Слухаю, мій принце.

- Що реально…не має значення, хто ти і звідки. Ні статус, ні віра, ні все інше. І боятися теж не треба, що раптом не складеться.

- Ти так спокійно про це говориш… – вона повільно налила окріп у чашку, ніби тягнула час. – Але ж ти розумієш, що для багатьох це зовсім не так просто.

- Розумію. Тому й кажу: давай бути чесними. Хоча б між собою. А далі…побачимо, хто зможе нас прийняти. – дівчина повернулася до нього обличчям, трохи затримуючи на ньому погляд.

- Знаєш, я за цей час зрозуміла одну річ. Ти справді готовий змінюватися заради мене. – хлопець усміхнувся ледь помітно.

- Ти не помилилася. – Чімін підійшов ближче, так близько, що вона відчула його подих. Поцілунок вийшов тихий, майже обережний, але з тією напругою, від якої перехоплює подих. Коли повітря стало замало, він змусив себе відсторонитися.

- І ще… – дівчина важко видихнула, не одразу знаходячи слова. – Поруч із тобою я стаю зовсім не такою стриманою, як звикла бути.

- Біля мене ти можеш бути будь-якою. – хлопець нахилився ближче, говорив майже пошепки. Він на мить замовк, ніби зважував кожне слово. – Але давай домовимось…на людях будемо трохи обережнішими. Хоч би заради тебе.

- Я подумаю. Але нічого не обіцяю. – Сомін ледь усміхнулася.

- Тобто…якщо я все правильно зрозумів, по-справжньому ти будеш моєю тільки після весілля? – Чімін обійняв її міцніше, ніби перевіряючи чи дівчина поруч із ним реальна.