8

  Дівчата сиділи у кабінеті Сомін, розмовляючи про те, як проходять їхні дні останніми днями на роботах. Сонце пробивається крізь закриті жалюзі, середина березня як на диво зустрічає дуже тепло і привітно, хоча ще трішки та будуть сезони дощів, тому кожен радіє сонцю. За сміхом дівчат, вони не одразу почули стук у двері, але коли вдруге постукались до кабінеті Сомін дозволила увійти, думаючи що це адміністраторка Кім та коли двері відкрилися до кабінету увійшов Юнгі. В не сильно виразному одязі, спортивний костюм від бренду гарно сидів у нього на тілі підкреслюючи своїм чорним кольором світлу шкіру, на голові була кепка з маскою такого ж кольору.

- Привіт! Я напевно за рано прийшов! – хлопець одразу ступив крок назад та його зупинили.

- Привіт! Ні, все гаразд! Моя подруга Інбі вже збиралася, якраз йти. – дівчина показує подрузі, щоб та вставала і йшла вже та подруга наче як статуя застигла, Сомін підійшла до подруги і провела рукою перед очима, поглядом яким вона була прикута до хлопця – Інбі?

- Це сон? Він ж не справжній? – тихо проговорила подруга.

- Вона завмерла? – Юнгі поцікавився але пройшов далі по кабінету, сідаючи на крісло перед диванчиком.

- Це добре, що у неї така реакція, а то могла втратити свідомість.

- Зрозуміло.

- Можливо мені треба було йти працювати не в поліцію?

- Ага, так все Інбі, забирай свої речі і можеш йти на роботу. В мене зараз має бути сеанс і ти забираєш, так як хлопцеві можливо і так не зручно.

- Він справжній? – та подруга лише рухала губами і не ворушилася наче боялася злякати його.

- Дуже приємно, мене звати Юнгі, але ти вже і так знаєш. – хлопець приспустив маску і подарував посмішку дівчині, і помахав рукою.

- Я краще і в правду піду, подихаю свіжим повітрям. – дівчина повільно привстала з дивана, збираючи речі.

- Воду можеш ще попросити у Кім. – Сомін в душі почала переживати за подругу але розуміла, що це лише частина зі всіх людей, з якими знайома вона сама.

- Мені напевно вода не допоможе, треба лікаря. – дівчина легенько поклонилася і вийшла з кабінету.

- Вибач, що так вийшло. – дівчина забрала стаканчики з кавою, які принесла подруга і викинула у смітник.

- Я з нею, не сильно був грубий?

- Та ні, все добре. Просто вона так реагує, на шокові ситуації, якщо не готова до них. Чому питаєш?

- Вона гарненька, я просто декілька днів вже не можу нормально спати, тому і інколи можу бурчати як старий дід, як каже макне.

- Інколи у нас бувають безсоння, та його легко виправити. По якій причині ти погано спиш? – дівчина взяла блокнот і сіла на диван, закидаючи ногу на ногу і щось записуючи в блокноті.

- Через новий альбом до якого ми готуємося і де-які інші чинники. А хто твоя подруга по професії?

- Поліцейська. – дівчина підвела погляд на хлопця – Чому питаєш?

- Просто цікаво, але тепер можу впевнитися що вона не розповість нікому про цю зустріч.

- Можеш не переживати, Інбі збереже це в таємниці до самої могили. Та я все таки переживаю, за те що вчора тут було багато журналістів і можливо хтось все одно очікувати поблизу.

- Не переживай, залиш це вже мені якщо щось піде не так. Та і це ми з Намджуном винні, що не зупинили малого.

- Передай йому, щоб не переживав сильно що до цієї ситуації. А тепер давай повернемося до нашого сеансу. – дівчина посміхаючись продовжила спілкування з хлопцем про те, що його турбує.

   Сеанс пройшов чудово, вже після першого разу Юнгі скажемо так, стало легше дихати, хоча до того хлопець просто виговорювався друзям, або писав пісні. Час пролетів дуже швидко, що вони сиділи довше так, як графік дівчини дозволив цьому трапитися. І от хлопець відкрив двері пропускаючи Сомін вийти першою в коридор, а сам слідом за нею підійшов до стійки реєстрації, а дівчина до подруги яка сиділа на кріслі тримаючи бутилку води. Та коли почула що до неї хтось підходить побачила подругу і потягнула її за руку, щоб та сіла поруч.

- Сомін.

- Що таке? – дівчина сіла поруч з подругою, кладучи поверх її руки свою.

- Попроси в нього будь ласка, автограф. Я все, що хочеш зроблю.

- Давай іншим разом?

- Є листочок і ручка? – хлопець чув розмову, та вирішив підійти до дівчат.

- Так, так. – Інбі наче у сні, швидко почала порсатися у своєму рюкзаку, витягнувши свій блокнот для записів і ручку протягнула хлопцеві.

- Твоє ім’я Інбі як я вже чув? – хлопець легенько посміхнувся з того, що руки дівчини трусилися, а на обкладинці блокнота був сам хлопець і його ініціали, відкрив розворот де біла сторінка, почав розписуватися.

- Так. – з трепетом спостерігали за тим, як в її блокноті розписується Юнгі.

- Гаразд. – під черкнув своє ім’я і випадково прогортав декілька сторінок але дівчина цього не замітила бо до них прийшли.

- Привіт! – з надвору увійшов Субін.

- Привіт. – Юнгі спокійно привітався, зразу переводячи погляд на подругу Сомін.