6

  Вівторок.

 Ранок розпочався з дуже гарної новини про те, що вчора як дівчина ходила до університету їй повідомили про те, що їй не прийдеться закривати непрофільні предмети, які не пов’язані до їхньої спеціальності.

  Гарненько поснідавши і увібравшись нарешті вже у більш легкий одяг, дівчина з посмішкою на обличчі крутилася перед дзеркалом дивлячись на сьогоднішній образ. Білі кросівки, з таким же кольором шкарпетки, далі дівчина була одіта в класичні штати, а зверху була тонесенька кофта чорного кольору, а поверх неї біла футболку, з цитатою з лівої сторони, підкресливши це білим платком на голові і чорним пальтом з чорно-білою сумкою, яка була розфарбована як дошка для шахматів.

  Йдучи сьогодні на роботу дівчина, вирішила що не буде заходити по каву, а замовить краще доставку для всіх колег у психологічному центрі.

- Привіт, Кім!

- Привіт!

- Сьогодні повинні до мене заскочити друзі, які приходили до мене минулого тижня.

- Гаразд.

- Ти ж знаєш, що мені головне, щоб ти не розповідала іншим людям хто сюди приходить. І в договорі теж, зазначено про це і те, що буде якщо ти це порушиш.

- Пам’ятаю. – дівчина ввічливо подарувала свою посмішку.

- Тому я тебе і обрала серед інших кандидатів. – Сомін посміхнулась у взаємність і пішла у свій кабінет.

  Зайшовши у кабінет, дівчина скинула із себе пальто запихаючи його у свою невеличку шафу, після чого помінявши воду букетові, який ще трішки може сьогодні пожити. Дівчина сіла за робочий стіл, роблячи записи в карточках клієнтів, які були на минулому тижні, щоб потім мати повну характеристику і уявлення на чому вони зупинилися. Вона настільки віддала свою увагу роботі, що не почула стукіт у її двері, які прочинилися і там появився Субін.

- А вот і я! – двері відкрилися з різким звуком, що дівчина аж підскочила на своєму місці.

- Ура! Субін! А решта? – дівчина підбігла до хлопця та обійняла наче не бачила цілу вічність.

- Вони поїхали одразу в компанію через, те що дещо натворили. А я відпросився на пів годинки, щоб провідати тебе.

- А це кому? – дівчина не одразу замітила букет в руках хлопця, але відчувши гарний запах квітів знайшла причину запаху.

- Це тобі! – маленький букетик з рожевих кущових трояндочків був прямо перед дівчиною.

- В мене якесь свято?

- Це не лише від мене, це..

- Ти не умієш брехати Субін. – дівчина забрала букет, ставлячи вже замість іншого букета в вазу, і сіла до хлопця на диванчик.

- Щось в цьому і правда Сомін але зараз не час про це говорити.

- Ти правий. – вашу розмову призупинив стук у двері, це була адміністраторка, яка повідомила що до Сомін четверо хлопців. Вона сказала, щоб вони до неї заходили.

- Гаразд, мені тоді пора. – хлопець встав з дивана перший.

- Вибач, що довше не вдалося поговорити.

- Та нічого страшного. – хлопець при обняв тебе – Маленька моя. – двері при відкрилися і на вас дивилося чотири пари очей – Упс – Субін одразу відійшов від дівчини трішки ніяково себе почав вести – Що ви тут робите?

- Таке саме питання і до тебе. – Намджун увійшов в кабінет перший тому, реакція очікувана, за ним визирнув Чонгук.

- О, Субін!

- Ми напевно не вчасно? – піджимаючи губи подав голос Чімін, а за ним і Юнгі.

- От так вот і пригоди розпочинаються!

- Це не те, про що ви могли подумати! – Субін виставив перед собою руки, даючи зрозуміти що перше враження не таке як вони собі намалювали в уяві.

- А чому ви в четверьох прийшли? Субін, – дівчина трішки розгублено подивилася на хлопців і показуючи на Субіна продовжила – Ми з ним дуже хороші друзі вже давно.

- Хьони ми з вами це пізніше обговоримо, а зараз мені потрібно бігти. Побачимось пізніше в компанії. – Субін поклонився і пішов з кабінету залишаючи їх на одинці, а дівчині не залишалось нічого як запросити їх присісти на диванчик.

- Можливо ми не вчасно прийшли, Сомін. – почав Намджун.

- Ні, все добре. В мене якраз немає нікого до обіду.

- В тебе вже багато клієнтів? – Юнгі вирішив спробувати відійти вже від теми з Субіном.

- Це лише початок, тому не дуже багато роботи є. Та вчора до команди приєдналося і ще двоє спеціалістів, у яких є більший досвід в такому ніж у мене.

- Значить буде багато.

- Про що ти говориш Чонгук? – Чіміну не подобалося коли Чонгук говорив секретами, бо це нічого доброго не означало.  

- Та таке, не бери до голови Чімін. – Чонгук показуючи на букет квітів на столику – Хто тобі ці квіти приніс, якщо не секрет?

- Це Субін, він часто мені їх приносить навіть коли я лише просто вчилася в університеті разом з ними, та зараз я паралельно відкрила цей центр. Але мені жах як не зручно, тим паче коли він дебютував з рештою.

- Ви з ним разом? – з обережністю запитав Намджун.