1

- Міні, ти точно та дівчина яку я знала раніше? – запитується із цікавістю у голосі наче подруга помінялася.

- Що таке? – розглядає де-які документи у себе на столі, Сомін підносить погляд на свою подругу Інбі. Яка сидить напроти неї на стільчику, у своїй робочій формі, так як вона заскочила по дорозі на роботу до неї.

- Я інколи думаю, що ти не мусульманської віри. – дівчина з приємним тембром голосу починає сміятися, і чуть відхилившись на спинку крісла не опинилася на підлозі.

- Бу-бу-бу, тобі випадково на роботу не потрібно? – відповідаючи не агресивно, на такий жарт, взяла до рук каву.

- А точно! – дівчина подивилася на екран свого мобільного телефону і поспішила збирати свої речі – Все сонце, я пішла. Щасти тобі сьогодні у твій перший день. Надіюсь хтось завітає до тебе, – не встигла вона договорити як протораторила – я в гарному плані, маю на увазі.

- Я також надіюсь, що хтось прийде. – відповіла подрузі з м’якою посмішкою на вустах, споглядаючи також на годинник, який був у неї на руці.

   Коли її подруга вийшла з кабінету, дівчина декілька секунд тупилася у двері за якими скрилась її подруга. Ко Інбі молода дівчина, яка навчається у свої 24 роки в поліцейській академії і сьогодні її перший робочий день. Інколи її батьки самі дивуються, як вона туди поступила через свій важкий характер, так як нагрубити вона могла усім ще з самого дитинства. Із Сомін вони познайомилися випадково у кафе, коли та на неї випадково пролила каву, та тепер вона готова порвати любого за свою подругу і нікому не дасть їй завдати болю.

- І що мені тепер робити? Треба було піти працювати до когось, а не відкривати свій власний психологічний-центр..

   Трішки засмутившись дівчина поклала свою голову на свій робочий стіл, підклавши руки та поглядом втупившись у вікно. У кімнаті була невелика шафа, а поруч із нею – дзеркало. Ближче до середини розміщувався диван, крісло та маленький читальний столик. Кабінет був оформлений у світлих тонах, які дарували відчуття спокою й умиротворення, тоді як темні меблі візуально робили простір більшим і глибшим.

  Раптом тишу в кабінеті порушив задзвонивший мобільний телефон дівчини. При піднімаючи свою голову дівчина кинула погляд на телефон, де на екрані побачила «Пак Рюджин». Зробивши глибокий вдих, щоб не було чутно так її сумний голос, дівчина прийняла виклик.

  Це друга найкраща подруга, Пак Рюджин. Вони обидві зустрілися в салоні літака, коли летіли в Корею на зустріч своїм мріям в свої 22 роки дівчина навчається в медичному університеті.

Сомін: Привіт, Рюджин!

Рюджин: Сонечко Со! Як ти?

Сомін: Зі мной все гаразд, я вже відкрила свій психологічний куточок.

Рюджин: Я за тебе дуже рада! Вже хтось приходив?

Сомін: Ти думаєш хтось прийде? Я не дуже сильно в це вірю, але надія не вмирає.

Рюджин: Не засмучуйся, треба налаштовувати себе на ліпше. Так, що все буде добре, це лише початок.

Сомін: Ти так думаєш?

Рюджин: Кім Сомін, якщо я так сказала значить так і буде.

Сомін: Добре, я тебе зрозуміла але куди ти доречі пропала?

Рюджин: Я їздила до батьків, а зараз йду на навчання, так що гарного тобі дня! Бережи себе сонечко Со!

Сомін: І тобі маленька Джині!

   На цьому моменті Рюджин скинула дзвінок перша, а дівчина з посмішкою на обличчі відклала телефон поруч з бумагами на столі. Кім Сомін вже в юні роки відкрила свій психологічний-центр, навчаючись на останньому курсі психологічного факультету. Весела дівчинка, з якою приємно розмовляти і вона знаходить вихід практично з усіх нетипових ситуацій. З ростом не сильно висока, має темні карі очі, що іноді вважають лінзами та це не так.

   На сьогодні це ще не всі сюрпризи, які підготувала для неї доля. І з думок дівчину на цей раз виводить, стук у двері, які при відкриваються і просовується спочатку рука, а потім решта частина тіла молодої дівчинки.

- Це – я! – дівчина, яку вперше взяли на роботу була сором’язлива та не впевнена в собі.

- Щось трапилося?

- До вас прийшло 5 хлопців..популярних. – на слова адміністраторки Сомін хихотнула але кивнула, щоб їх пропустили і вже буквально за хвилину вони увійшли до її кабінету з голосним супроводом.

- Сомін! – один із них, а це Субін обійняв тебе перший через, що ти насторожилася від таких дій.

- Що…? – все що ти змогла видавити зі своїх уст, перш ніж встигнути щось зрозуміти до кінця та приймаючи невеличкий букетик квітів з рук Субіна, як від всього їхнього гурту.

- Цей хлопець дуже сильно за тобою скучав! – хлопець із блакитним волоссям сів на диванчик, обдаровуючи тебе красивою посмішкою.

- Ми прийшли до тебе, щоб дати тобі конспекти і сказати домашнє завдання! – на цей раз вже заговорив хлопець із каштановим кольором волосся Кай.

- Дуже ж ви мене порадували.

- Не суть, давай присядемо трішки і поговоримо. – Субін тебе потягнув до диванчика, а решта розсілися навкруги, Йонджун пересів на крісло напроти вас.