Роздiл 6. Наслідки одного поцілунку та нові пастки

Спалах камери на телефоні Ковальського на мить засліпив мене, але значно сильніше засліпило те, що відбувалося прямо зараз.

Губи Артура були гарячими, вимогливими й аж ніяк не схожими на фальшиві. Він не просто торкнувся мене заради кадру — він брав своє з такою впевненістю, наче цей поцілунок належав йому за правом. Його пальці, заплутані в моєму волоссі, злегка потягнули пасма назад, змушуючи мене відкритися ще більше, а друга рука надійно зафіксувала мою талію, притискаючи до шовку його смокінга.

Моя залізна леді всередині мене мала б негайно забити на сполох, відштовхнути його чи хоча б вкусити за губу. Але замість цього мій дурний мозок просто вимкнувся. Я відчувала терпкий смак дорогого коньяку, аромат його цитрусових парфумів і шалений, нерівний ритм його серця під моєю долонею, яку я сама не помітила, як притиснула до його грудей.

— О, це просто неймовірно! Який кадр! — захоплений вигук Анни Ковальської змусив Артура повільно, ніби неохоче, відсторонитися.

Він повільно відсторонився, ніби йому зовсім не хотілося переривати цей поцілунок, залишаючи на моїх губах відчуття палючого холоду. Його темні очі дихали таким відвертим тріумфом і чимось ще, чого я не могла розібрати через власну паніку.

— Ну що ж, Артуре, Кіро, — Михайло Ковальський сховав телефон у кишеню, і в його погляді вперше з'явився живий інтерес. — Бачу, ви справжні. Терпіти не можу штучність. Знаєте, мені подобаються люди, які вміють так пристрасно горіти. Завтра вранці я збираюся на закрите полювання у тутешніх лісах. Лише для своїх. Пропоную вам приєднатися. Там і поспілкуємося... про життя. І, можливо, про ваші бізнес-проєкти. Що скажете?

Я ледь не випалила «так» ще до того, як він закінчив фразу. Це був наш шанс! Нарешті ми отримаємо доступ до нього без секретарів і охорони. (Схоже, саме цей поцілунок остаточно переконав його, що наша історія справжня).

Але Назаров, як завжди, вирішив усе за мене!

— Ми з радістю, Михайле, — Артур знову перехопив ініціативу, злегка стиснувши мої пальці під столом.

— Кіра, правда ж, ти не проти змінити сукню на мисливський костюм?

— Заради хорошої компанії — завжди готова, — змусила себе посміхнутися я, хоча всередині мене все кричало від люті на Назарова. Полювання? Серйозно?! Я в лісі була востаннє в дитинстві!

Попрощавшись із подружжям Ковальських, ми попрямували до ліфта. Щойно металеві двері зачинилися, відрізавши нас від галасливого ресторану, я різко висмикнула свою руку з його долоні.

— Ти перетнув межу, Назаров, — мій голос тремтів від стримуваного гніву, коли ми піднімалися на наш третій поверх. — Це було занадто. Ми домовлялися про гру, а не про... це!
— Воронова, подивися правді в очі, — Артур розслабив краватку-метелика, впершись плечем у дзеркальну стіну ліфта і розглядаючи мене з лінивою посмішкою. — Якби поцілунок був штучним, Ковальський би не повірив. Він мільярдер, він брехню за кілометр чує. Я просто виконував свою частину контракту на триста відсотків. Чи тобі... не сподобалося?

— Мені? — я щиро обурилася, хоча щоки зрадницьки спалахнули червоним під тонким шаром рум'ян. — Це було професійне приниження! Я юрист, Артуре! Я звикла працювати мізками, а не губами!

Ліфт дзинькнув, і я першою вилетіла в коридор, люто цокаючи підборами по м'якому килиму. Я швидко відчинила двері нашого люксу, заскочила всередину і одразу попрямувала до ліжка, де досі височіла моя ранкова барикада з подушок.

Але Назаров не збирався відступати. Він зайшов слідом, зачинив двері на замок і повільно зняв піджак, кинувши його на крісло. У білій сорочці з розстебнутим коміром і засуканими рукавами він виглядав ще більш небезпечно.

— Знаєш, що, Воронова? — він підійшов до ліжка з іншого боку, впершись руками в матрац і дивлячись на мене через мій «подушковий кордон». — Ти можеш скільки завгодно ховатися за своїми кодексами і судовими позовами. Але завтра на полюванні нам доведеться провести цілий день у лісі. Разом. На очах у людини, яка вирішує долю нашої кар'єри. Якщо ти там даси слабину або почнеш читати мені лекції про особисті кордони — Ковальський зрозуміє, що ми фейк. І тоді пиши пропало.

Я сіла на край ліжка, скидаючи туфлі на шпильках, і відчула, як втомлені ноги нарешті відпочивають. Проте мої думки були далеко не в спокої. Завтрашній день обіцяв бути ще тим випробуванням. Полювання... зброя, багнюка, ліс і Артур Назаров, який, здається, твердо вирішив зруйнувати не лише мою кар'єру, а й мій душевний спокій.

— Я не дам слабину, — тихо, але твердо сказала я, дивлячись йому прямо в очі. — Я витримаю це полювання. І цей контракт буде моїм. А зараз спати, Назаров. Твій бік ліжка знаходиться праворуч! І спробуй тільки вночі знову «замерзнути».

Артур тихо хмикнув, гасячи світло в кімнаті.

— Добраніч, залізна леді. Побачимо, як ти заспіваєш, коли в лісі почнеться справжня гра.

Вiд автора: Ну що, ставки зростають! Завтра наших героїв чекає закрите полювання з олігархом. Як гадаєте, Кіра здивує всіх своєю влучністю чи Назарову доведеться рятувати її від першої ж пригоди? Пишіть свої теорії, мені дуже цікаво!)