11. Коли все виходить за межі і стає гаряче...

ДЕН

Коли я згодом згадував той вечір, то не міг зрозуміти, чому з моїх уст вирвалася така дивна пропозиція. Адже я не збирався цього говорити, у мене навіть гадки такої не було. Коли я запрошував Яну до себе в гості, то справді думав, що це будуть дружні посиденьки за чаєм з розбором мого гардеробу та балачками про все на світі. 

Але ті слова про репетицію побачення зірвалися з язика самі собою, немов це хтось інший сказав у моїй голові, а я лише слухняно повторював за цим голосом. 

Якусь мить вона здивовано дивилася на мене, а я так само мовчки прикипів поглядом до неї. У голові майнула думка, що зараз вона розсміється, зведе все на жарт, і так буде найкраще… 

Але Яна серйозно сказала, що готова спробувати. Вона навіть здалася мені враз посмутнілою. І я пожалкував, що, можливо, зачепив її за живе. Хтозна, чи не забагато згадок про Анжелу лунало від мене у ці дні. А дівчатам, безперечно, неприємно, коли хлопець увесь час торочить про іншу дівчину, навіть якщо вони з цим хлопцем лише друзі…

Але я подумав, що от скоро вона поїде, і хтозна, коли повернеться, і чи повернеться взагалі… Або ж, якщо і повернеться, то чи випаде мені нагода ще хоча б раз опинитися з нею на самоті, без сторонніх очей,  без цікавих поглядів… Вона ще не поїхала, ще була тут, поряд, але я вже відчував сум через те, що нам знову доведеться переживати розлуку.

Дивно взагалі, що ще рік тому я й не знав, що десь на світі є така от Яна-Світлана, а вона жила собі спокійно, не підозрюючи про моє існування. Минулого Нового року я болісно переживав розставання зі своєю дівчиною Іванною, але зараз те все видавалося мені далеким, як давно забутий сон. Я навіть почав сумніватися, чи кохав я Іванку насправді, чи, може, сам вигадав для себе те почуття? 

А може, я й не здогадувався досі, що таке справжнє кохання…

Щоб приховати хвилювання, я почав говорити всяку всячину, у мене так іноді буває. 

— Раз у нас побачення, то треба випити вина, правильно? Яке ти любиш? 

— Я, взагалі-то, не п'ю, — Яна відвела погляд. — Ну, давай чаю вип'ємо, можна налити його в келихи, ніби це буде вино…

— Та ну, це несерйозно. Я ж не змушую тебе  пити щось міцне, дуже легеньке домашнє вино, як компот, це мій тато таке робить. От побачиш, тобі сподобається… 

— Ну, я не знаю, — вона знизала плечима. 

— Вип'єш один ковток, добре? — наполягав я. — Якщо не сподобається, то питимеш чай. 

— Ну, добре, — Яна усміхнулася. — Вмовив. Давай свій "компот".

Я швиденько пішов на кухню, дістав із шафки пляшку вина, келихи, тоді став гарячково думати, що подати з вином, щоб було гарно і вишукано. В холодильнику мама залишила борщ і голубці, але я відразу відкинув ці варіанти. Знайшов яблука, мандарини — ну це вже краще. Мандарини почистив, розламав на дольки, яблука порізав на четвертинки. Ще згадав, що в серванті мама приховала коробку шоколадних цукерок "для гостей", ну чим Яна не гість? Забрав і цукерки. 

Приніс усе до вітальні і розставив на столі. 

— Прошу, — відсунув стільця і жестом запросив її сідати. 

Яна сіла, підперши руками підборіддя і з легкою усмішкою дивлячись на те, як я сервірував стіл. 

— Про що ти думаєш? — спитав я її, розливаючи темно-червоне вино в келихи. Воно смачно пахло ягодами. 

— Про твою смс, — відповіла Яна. 

Ця відповідь мене здивувала.

— Я щось не так написав? Припустився помилки? 

— Та ні, все добре… Просто я спершу подумала, що ти писав це мені, і реально випала в осад. Думаю, з якого це дива Ден таке вигадав? А потім я згадала, що то тренувальне смс. І мені стало трохи сумно…

— Чому сумно? Я не хочу, щоб тобі було сумно, — я похитав головою. — Давай я зітру те повідомлення і напишу нове!

— Але трохи дивно писати смс людині, з якою ти сидиш за столом на відстані простягнутої руки, — Яна взяла з тарілки мандаринку і крутила її в руках, мені здалося, що вона трохи хвилюється. 

— А мені здається, це прикольно, — сказав я. — Можна буде колись це втілити…

— З Анжелою? — швидко спитала Яна. 

— Ні, в своїй роботі, мені саме замовили візуал для сайту знайомств. І я придумав такі історії в картинках, неначе комікси. Думаю, це буде оригінально і людям "зайде". 

— То ти й про нас комікс зробиш? — запитала Яна. 

— Ні, про нас не буду, — я заперечно похитав головою. — Але повідомлення зараз напишу. Тільки давай спершу вип'ємо! 

— А може, зразу напишеш? — вкрадливо спитала вона. 

— Ні, тільки після того, як хоча б продегустуєш татове вино. Якщо тобі сподобається, можу подарувати кілька пляшок…

— Ну добре, — Яна кивнула і піднесла келих до губ, вдихаючи аромат вина. — Пахне смачно! 

— Зроби ковточок і скажи, з чого воно зроблене, — запропонував я, піднімаючи свій келих і теж випивши трохи вина. А потім взяв телефон і швидко набрав повідомлення, але поки що  не відправляв. 

— З малини? — Яна ледь нахмурила брови.  — Чи з вишні?