6. Домовленість про репетицію побачення

Я підійшов  до Яни зовсім близько, відчуваючи, що в мене аж трохи запаморочилося в голові. Можливо, від випитого в кафе келиха  вина, чи від аромату її парфумів? Я подумав, що треба спитати, якими Яна користується парфумами, і подарувати такі Анжелі. А потім вирішив, що не хочу, аби в них були однакові духи. Краще спитаю у Яни, який аромат вона порекомендує Анжелі, а тоді куплю той, що вона назве. А Янин хай залишається тільки її…

— Про що ти думаєш? — спитала Яна, ледь нахиливши голову.

— У тебе дуже приємні парфуми, — сказав я.

— О, ти вже потроху робиш прогрес у мистецтві компліментів, молодчина! —  вона притулилася до мого плеча і піднесла вгору телефон на витягнутій руці. — От, таки думала, що щось забуду… Селфі-палицю залишила вдома. Без неї так незручно… Хіба попросити когось, щоб нас сфоткав? Он того дідуся, наприклад! 

Я повернув голову і побачив літнього чоловіка з сивим розкуйовдженим волоссям, у поношеній  куртці та чорних штанях з латкою на коліні. Він швидким кроком наближався до нас.

Не встиг я сказати навіть слова, як Яна гукнула до нього:

— Добрий день! Допоможіть нам, будь ласка! 

Той невдоволено насупив брови, але нічого не сказав. Тільки стояв і дивився на нас. 

Яну, втім, його непривітний вигляд не знітив. 

— Сфотографуйте нас, будь ласка, — вона простягнула свій телефон. — Ось так, наводите камеру, чекаєте хвилинку, коли зображення досягне різкості, і натиснете ось у цьому місці…

Чоловік узяв до рук телефон і усміхнувся:

— Не боїшся, що втечу з твоїм мобільником? 

— А Денис вас наздожене в разі чого, — Яна теж засміялася.  — Він у нас спортсмен! 

Я прикусив губу. Колись у листуванні дійсно трохи покривив душею, але то було на самому початку нашого з Яною знайомства. Сказав, що активно займаюся спортом. Хоча насправді, окрім домашньої та городньої роботи, яку моя мама називала "фітнесом", ніякою фізичною активністю я не міг похвалитися. Правда, багато ходив пішки, але це ж не рахується за спорт? Чи рахується? 

— Спортсмен-рекордсмен, — дідусь насмішкувато подивився на мене. — Хіба що у справах амурних б'є рекорди. Закоханий по самі вуха! 

— Так, це дуже мило, правда? — кивнула Яна, підходячи ближче до мене й беручи мене під руку. — Денис дуже кохає Анжелу, я це одразу помітила!

— Ага, одну любить, а до іншої залицяється! — дідусь сяк-так навів на нас камеру і одразу клацнув, не чекаючи, поки зображення сфокусується. 

— Це неправда, — Яна озирнулася на мене, шукаючи підтримки. — Ден не такий, я його добре знаю. Він не може зустрічатися з двома дівчатами. Це ви, мабуть, його з кимось переплутали! 

Старий скептично хмикнув, тицьнув їй до рук телефон, ще раз глянув у мій бік, похитав головою і пішов далі, втративши до нас будь-який інтерес. 

— Якийсь дивний дідуган, — Яна кумедно зморщила носика. — Як ото п'яний, чи трохи несповна розуму. Але поглянь, яке гарне фото вийшло! Просто супер! 

Вона простягнула мені телефон, і я став роздивлятися світлину. Вона справді була дуже вдалою. Дивно, бо ж фотограф здавалося, майже не дивився на нас, коли знімав. Я був упевнений, що зображення вийде розмитим, або занадто далеким. Але все було просто ідеальним! Я б сказав, навіть професійним…

— Так, недарма ж він мольфар, — відповів, знайшовши опцію "переслати", і тут же надіслав фото на свій профіль у Телеграм. 

— Що? Скільки ж у вас тут цих мольфарів? — здається, в мене вийшло її здивувати. 

— Всього один,  — відповів я. — Нестор. Ну, ти ж із ним тільки що розмовляла…

 — То це він? — Яна була страшенно здивована. — Той самий, що може передбачити майбутнє? Але тоді він потрапив пальцем у небо! Не знає він жодного майбутнього! 

Проте в мене, коли я пригадував слова мольфара, частіше забилося серце. Про кого то він говорив? 

Про мою колишню? Але вона вже вийшла заміж за свого "крутелика", та й не хочу я з нею більше мати нічого спільного… А може…?

Але то було скоріше фантастичне припущення, ніж реальність. Того не може бути, бо я люблю Анжелу. І ні з ким її не зраджую і не збираюся це робити. 

— Ех, шкода, що я не знала, хто цей чоловік, раніше, — Яна зіщулилася, немов від холодного вітру. — Я б його хотіла про дещо розпитати…

— То можна піти до нього на прийом, розкажеш йому про своє життя, і він обов'язково щось порадить,  — сказав я. 

— Чудово, тоді завтра й підемо! Бо ж ти сам казав, що сьогодні неділя, і всі відпочивають.

— Ну, так, — я знизав плечима. — Гаразд, зателефоную йому й запишуся на завтра. 

— Тоді зараз я піду до пансіонату і ретельно все попланую, — Яна замріяно усміхнулася. — Треба прописати тобі завдання на щодень, аж до самого "дня Х", точніше Різдва! До Нового року ми будемо працювати над твоїм іміджем, щоб ти був гарно одягнений, рішучий та вражав усіх  своїм розумом! На Новий рік ти маєш зробити так, щоб твоя симпатія зустріла свято разом із тобою. Адже недарма кажуть — як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. 

— А на Різдво? — спитав я, відчуваючи чомусь легке хвилювання. — Що там буде за твоїм планом?