5. Фото на згадку. Ти дуже красива...

Після цих  слів Яни я справді відчув занепокоєння. Адже Анжела була б для мене ідеальною парою. І якщо я її втрачу, то доведеться знову розпочинати пошуки, знову знайомитися, шукати підхід до дівчини, а тут своя, рідна, знайома, як-то кажуть, з пелюшок…

— Чи, може, ти її не кохаєш? — Яна підняла одну брову, уважно дивлячись мені в очі. 

— Звичайно, кохаю, — сказав я не дуже впевнено. — Мені приємно її бачити, коли ми довго не зустрічаємося, я думаю про неї… Особливо ж, коли я чую, як вона співає, у мене ніби серце завмирає…

— О, тоді так і зробимо,  — задоволено сказала Яна. — Запросимо її на вечірку з караоке, і коли вона щось заспіває, у тебе виникне потрібний настрій, ти підійдеш і освідчишся їй. Подаруєш обручку…

— Що, при всіх людях? — мені стало не по собі. — А якщо вона відмовить, то я осоромлюся на все село! 

— Ми зробимо так, що не відмовить, — підморгнула Яна. — Ну що, мені вже набридло тут сидіти, ходімо десь погуляємо. Тим більше, погода чудова, таке гарне сонечко! 

Я запропонував:

— Давай сходимо до маєтку, ти ж хотіла подивитися на нього! 

— Добре, влаштуємо фотосесію, — з легкістю погодилася вона. — А потім підемо займатися шопінгом! 

— Тобі щось потрібно купити? — спитав я. — Сьогодні в нас зачинені магазини. 

— А чого? Ревізори якісь мають приїхати? — не зрозуміла Яна. 

— Та ні, сьогодні неділя, всі люди вирушають до церкви, а потім уже не працюють. Відпочивають вдома. 

— Ну то нічого, перенесемо шопінг на завтра. Сьогодні я складу список того, що тобі треба придбати…

— Мені? — я знизав плечима. — Та мені нічого не потрібно. Я думав, це ти щось собі хочеш купити…

— Здрастуйте, приїхали! — вона сплеснула в долоні. — До чого тут я? Треба тебе привести до пуття, бо виглядаєш так, ніби школяр-переросток, у цьому костюмі. Він що, ще з випускного в тебе зберігся? 

Мені стало трохи образливо за свій костюм. Так, можливо він не шитий по останньому писку моди, але цілком пристойний і мені до лиця. Я ж спеціально його вдягнув, щоб підкреслити важливість зустрічі з Яною, щоб вона оцінила, що я не прийшов у якихось повсякденних джинсах, а одягнув своє найкраще вбрання.  А вона носом крутить. Ну, хай вибачає, Гуччі і Армані поки що мені не по кишені. Але тільки поки що…

— Ні, цей костюм я придбав на весілля двоюрідної сестри, — сказав я, вирішивши пропустити повз вуха її "шпильку". — До речі, її також звуть Яна, як і тебе. І вона — моя найкраща подруга… після тебе. 

— О, приємно це чути, — Яна усміхнулася.  — Що ж, буду виправдовувати твою довіру. Підберемо тобі крутий гардеробчик та аксесуари, зробимо стильну зачіску — і Анжела не встоїть. Але головне — це написати сценарій нашого освідчення. Все має бути чітко по плану. Я люблю плани. 

— Я знаю, — мені стало весело. Читаючи Янині соцмережі, я бачив, що вона полюбляє складати плани на рік, на місяць, на тиждень, розписуючи, що хоче досягнути за цей проміжок часу, а потім звітуючи перед своїми читачами, чого їй вдалося досягти. Я ж, на відміну від неї, завжди жив, як прийдеться, вірячи в те, що усім керує випадок, отже неможливо спланувати життя наперед. 

— Ну тоді ходімо зараз до маєтку, пофоткаєш мене, я викладу в Інстаграм фотозвіт, адже обіцяла підписникам розповідати детально про подробиці своєї мандрівки. А останнє фото зробила ще, коли сідала до потягу. Так не годиться! Потрібно нагадувати про себе, інакше клієнти про мене забудуть і переметнуться до іншого майстра.

Вона підвелася з-за столика і граційно поправила своє довге золотаве волосся. Я мимоволі замилувався її стрункою фігуркою і тим, як вона усміхається. На фото в Інстаграмі моя подруга виглядає чудово, але в житті вона у сто разів краща! 

Тому що жодна світлина не передає того шарму і енергійності, світла і позитиву, які Яна щедро випромінювала. Вона була така щира, не прикидалася, не вдавала з себе когось іншого. Все, що вона  говорила,  чим би  займалася — робила з задоволенням…

— Що ж, — сказав я, допомагаючи їй одягнути пальто. — Ходімо влаштуємо тобі неповторну фотосесію. Щоб твої читачі прямо ахнули! 

— Від краси вашої природи? — вона лукаво усміхнулася. 

— Ні, від твоєї краси, — несподівано для себе самого ляпнув я і, здається, навіть почервонів. 

Що це зі мною? Ніколи не вмів і не любив розкидатися компліментами. Коли було потрібно похвалити дівчину, то довго думав, що саме сказати, і в результаті почувався не в своїй тарілці.

А тут слова самі зірвалися з уст, немов це не я сказав, а хтось у моїй голові зробив це за мене.

— О, правильний настрій — це половина справи! — зраділа Яна. — Давай будемо мимохіть тренуватися, уявляй, що я — це Анжела, і думай, що б ти їй зараз сказав. Ну? 

Вона злегка нахилила голову і очікувала від мене чергового потоку красномовства. Але я мовчав, ніби набравши в рот води. 

Чомусь не міг уявити, що Яна — це Анжела. Яна — це була Яна, єдина і неповторна. А Анжела… Ну вона теж була особливою для мене. Так, безперечно…

 Яна-Світлана

— Ти дуже красива, — видав Ден тихо. Схоже, зашарівся і це викликало усмішку в мене на обличчі. Що ж, виходить, в нього гарна фантазія і він дійсно зміг уявити свою кохану на моєму місці.