Повернувшись додому, після останнього випробування, Іванко подзвонив срібним дзвіночком. Фея з’явилася у сяйві. Вона з’єднала воду з джерела та кількох пелюстків Квітки Відваги, додала до них промінь ранкової зорі, трішки власного пилку із своїх крил і мовила:
- Я вирушаю до твого друга, Іванко. Завтра вранці ти зможеш його провідати.
З'явившись у сонячних променях поряд з ліжечком Василька, фея торкнулася чарівним напоєм його уст .
Хлопчик відкрив очі. Його щоки порожевіли, а в погляді знову з’явився вогник життя.
На наступний ранок, Іванко попрохав свою матусю, щоб дозволила провідати Василька. Вже у лікарні, Іванко побачив, свого друга. Живого та сповненого сил. Іванко розповів, своєму другові про пригоди що з ним трапилися. Та про чарівну фею.
— Дякую, Іванку, — сказав Василько, й міцно обійняв друга.