Фея Сніжеліна та Тепле Серце Зими

"Запрошуємо маленьких читачів у чарівну зимову пригоду! 
Ця казка створена для кожного серця в Україні — великого й маленького, яким зараз так не вистачає тепла та світла".

У Казковому Лісі, де взимку дерева вкриваються сріблом, а місяць світиться, мов крижаний ліхтарик, живуть феї зими. Вони народжуються з першими морозами, коли на гілках з’являються прозорі бурульки. У кожній такій бурульці, немов у ніжній кришталевій колисці, прокидається маленька фея.

Зимові феї маленькі й легенькі, наче сніжинки. Вони сплять у сріблястих бурульках‑колисках, що звисають з ялин. Удень ті бурульки сяють у сонячному світлі, а вночі тихенько дзвенять, нашіптуючи феям казкові колискові.

Наймолодшою серед них була фея Сніжеліна. Її крила нагадували морозні візерунки на вікнах, а волосся блищало, мов щойно випавший сніг. Сніжеліна дуже любила свою роботу: разом зі сніжинками-пустунками вона вкривала ліс м’яким сріблястим покривалом, малювала на шибках чудернацькі узори, а річки перетворювала на гладенькі ковзанки для дитячих забав.

Феї дружили з Північним Вітром Зимограєм — швидким, гучним і морозним, але справедливим і добрим. Сніжеліна часто літала разом із ним, розносячи хурделиці по галявинах, прикрашаючи дерева й будинки, насипаючи пухкі кучугури. Феї пильнували, щоб зима була казковою й веселою, але ніколи — злою.

Та далеко за лісом, серед крижаних гір, у темній Крижаній Печері жив сніжний троль‑чаклун Хурґрим. Він обожнював лютий мороз, сліпучі заметілі й крижаний вітер. А найбільше на світі ненавидів… весну.

— Чому зима має закінчуватися? — бурмотів він, грюкаючи крижаним посохом. — Я зроблю так, щоб вона тривала вічно!

І вирішив Хурґрим заморозити весь світ: сховати сонце за сніговими хмарами, скувати ліси й міста кригою та змусити людей і звірів тремтіти від холоду.

Однієї ночі чаклун наслав на світ Безкінечну Люту Хуртовину. Вітер став різким і колючим, сніг — важким, а кришталеві бурульки, в яких спали феї, потьмяніли. Дерева вкрилися крижаними панцирами, тваринки тремтіли в нірках, а люди не могли вийти з домівок. Мороз був такий сильний, що сковував навіть серця.

Сніжеліна прокинулася від злого шепоту, який рознісся лісом.

— Це не звичайна зима… — прошепотіла вона. — Хтось порушив її рівновагу.

Фея негайно полетіла до старшої феї Сивосніжки — берегині зимової магії. У великій чарівній кулі Сивосніжка побачила злі чари Хурґрима.

— Він викрав Тепле Серце Зими, — сумно мовила берегиня. — Чарівний скарб, що дарує зимі м’якість і доброту. Без нього холод стане лютий і безкінечний. Не буде ні радості, ні тепла, ні весняного сонця.

— Я вирушу по Тепле Серце Зими! — сміливо сказала Сніжеліна. — Я поверну рівновагу природі й не дозволю зробити зиму злою.

— Тоді візьми з собою Сніжинку Сяйлинку та білого ведмедя Лапомира, — відповіла Сивосніжка. — Він проведе тебе крізь заметілі й хуртовини.

Подорож була важкою. Сніжеліна їхала верхи на Лапомирі крізь крижані ліси й люті вітри, що щипали щоки до сліз. Нарешті друзі дісталися високих засніжених гір, у серці яких ховалася Крижана Печера.

Перед входом на них чекав Сніговий Лабіринт — його стежки плуталися й постійно змінювалися. Друзі втомилися й, здавалося, втратили надію знайти вихід серед безкінечних льодових стін.

Нарешті перед мандрівниками відкрилися три невідомі стежки вглиб печери. Ніхто не знав, яку з них обрати.

— Як же нам знайти вихід? — стривожено спитала Сніжеліна. — Кожен шлях лише заплутує нас і знову повертає назад.

— Я знаю, — тихенько прошепотіла Сяйлинка. — Бачиш, як мої сестрички‑сніжинки летять за вітром? Отже, там і лігво і Хурґрима. 

Друзі рушили слідом за мерехтливими крижаними сніжинками, що летіли вперед. Невдовзі вони опинилися у величезній кришталевій тронній залі. Посеред неї стояв Хурґрим — величезний, мов гора, з бородою зі снігу й крижаними очима. У руках він тримав посох, що заморожував усе довкола.

— Ідіть геть! — загуркотів троль. — Світ належить вічній зимі! Я не віддам вам Тепле Серце Зими!

Та Сніжеліна не злякалася.

— Зима не повинна бути злою й заморожувати серця, — сказала вона. — Вона прекрасна, як і кожна інша пора року. Та прийде час — і вона поступиться місцем теплій весні, щоб світ зберіг рівновагу.

— Цього не буде! — прошипів Хурґрим. — Я навіки заморожу світ і огорну його крижаними чарами!

Він наслав лютий вітер із гострими крижаними уламками. Льодовий холод боляче щипав шкіру, та Лапомир затулив Сніжеліну своєю теплою кошлатою шубою.

— Заспівай, — прошепотіла Сяйлинка. — Вітер пам’ятає добрі пісні про зиму та заспокоїться. 

Сніжеліна заспівала ніжну, лагідну пісню про добру та казкову зиму, яка не заморожує, а зігріває серця. Її голос був тихий, але сповнений тепла. Вітер вщух, і крізь отвір у печері пробився перший весняний промінь. Лід почав танути, зі стелі закапала вода.