Розділ 23 – Солодкі дні кохання.

Розділ 23 – Солодкі дні кохання.

Минуло вже кілька днів після відвертої розмови, і Ліра не могла повірити, наскільки змінилися її стосунки з Азуром. З кожним новим ранком, з кожним поглядом, з кожним дотиком вона відчувала, як її серце розкривається, наповнюючись спокоєм і умиротворенням. Усі бар'єри, які колись перегороджували шлях її почуттям, зникли. Тепер, коли вона знала, що Азур приймав її такою, яка вона є, всі тривоги залишилися позаду.

Кожен ранок починався з посмішки, змушуючи її серце тремтіти. Азур будив її поцілунком, його губи торкалися її чола з такою ніжністю, що Ліра не могла перестати посміхатися. Їхні дні були сповнені дрібними, але значущими жестами – теплими словами, довгими поглядами і тихими шепотами, якими вони обмінювалися. Наче світ навколо них був створений тільки для них двох.

Ліра вже не приховувала своїх почуттів. За своєю природою всі феї були доволі відвертими, тож вона безсоромно говорила про все, що відчувала. Не соромилася поцілувати чоловіка, коли хотіла цього, або сказати щось надто бентежне тихенько, а після швидко втекти. Якщо так подумати, то вона ще ніколи не сміялася настільки дзвінко, як у цей час.

Азур також був нескінченно турботливим і уважним, його величезна сила і могутня природа стали джерелом тепла і безпеки для її тендітної душі. Він не тільки захищав її, а й щодня вчив її вірити в кохання. Чоловік буквально наповнював її життя сенсом, якого раніше вона не могла знайти. Звісно, Ліра знала, що має, як і інші феї, шанувати свої традиції, захищати свій народ, але вони жили усамітнено, і особливих злетів і падінь не було. Нині ж, поруч з Азуром, її серце було наповнене бажанням, жагою до життя.

Вони разом часто проводили вечори на терасі, коли сонце вже сідало, і небо забарвлювалося в рожево-помаранчеві відтінки. Ліра, сидячи поруч зі своїм драконом, схиляла голову на його плече, відчуваючи його теплу, міцну руку, що м'яко обвивала її талію. У такі моменти їй здавалося, що світ сповільнюється сам по собі, без участі її магії часу. Азур шепотів їй слова кохання, і вона відповідала тим самим, але найтихішими, майже невагомими словами, які відлунням віддавалися в його серці. Вони не поспішали, насолоджуючись кожним моментом.

Іноді Ліра згадувала смішні ситуації з минулого в лісі фей і ділилася ними з Азуром. Вона розповідала йому про інших фей, свої пустощі та настанови бабусі Верховної феї, яка дуже сильно любила читати лекції. І хоч це не були особливо важливі якісь відомості, Азур завжди слухав з цікавістю, немов занурюючись у її дитинство. А також чоловік розповідав про себе, не закриваючись і зовсім не соромлячись свого бунтарського дитячого характеру.

Бували дні, коли вони вирушали в ліс, прогулювалися серед дерев, і Ліра відчувала, як її душа наповнюється гармонією. Азур не квапив її, не стомлював довгими розмовами, але його присутність була тим, що надавало їй сили. Поруч із ним Ліра почувалася живою, потрібною і нескінченно щасливою.

У рідкісні моменти, у відокремлених куточках саду, коли Ліра сиділа під старим дубом або в їхній уже спільній спальні, вона розкривала свої крила. Азур, спостерігаючи за нею, захоплювався її природною красою. Він знав, що його скарб має упередження з приводу кольору своїх досконалих, маленьких крилець, але її крила були такими ж чарівними, як і вона сама. Щоразу, коли Ліра розправляла їх, він відчував, як її сила і вразливість переплітаються, створюючи ту незвичайну гармонію, що підкорювала його серце сильніше з кожним днем.

Щовечора вони завершували день, сидячи біля каміна, обіймаючи одне одного, і Ліра, як уперше, відчувала, як її серце розкривається для нього без залишку. Азур не потребував слів, щоб показати, як він її любить. Він робив це через кожен його рух, дотик, погляд, сповнений безмірної ніжності й турботи.

Здавалося, всього кілька днів без обмежень, але вони стільки тепла їм принесли, що не передати словами. Це був їхній власний найсолодший час кохання, порозуміння і бажання бути щасливими тільки разом. У такі моменти Азур найбільше не хотів узагалі відриватися ні на секунду від Ліри, бажаючи зростися разом, як єдине ціле.

– Азур!

– Що відбувається? – невпевнено запитала Ліра, почувши крик.

У цей час вони разом були в зимовому саду. Лірі дуже подобалося це місце і вона, можна сказати, взяла цей сад під власний контроль, допомагаючи рослинам за допомогою магії фей. Наповнюючи кожну рослину життєвою силою, і насолоджуючись проведеним часом тут.

– Це моя мама, – насупившись, зізнався Азур, злегка скривившись.

Звісно, чоловік і сам розумів, що від батьків ховатися безглуздо, але все одно не хотів, щоб щось порушило його прекрасне життя з Лірою. Мама вже двічі надсилала йому звісточку з вимогою прийти до них, але він усе відкладав. Але, здається, він усе-таки прорахувався, і терпіння мами цього разу було менш стійким.

Утім, його хвилювало в цій ситуації тільки одне – Ліра. Він турбувався, що мама може налякати його скарб якимись необдуманими словами. Сказати щось, що може образити її чи засмутити. І хоч його мати дуже розумна жінка, але ж вона не знає всіх таємниць їхніх стосунків.

– Побудь тут, я зараз прийду, – попросив він з особливою ніжністю.

– Твоя мама... не схвалює мене?

– Ні, що ти... вона просто хвилюється.

– Чому? – насупившись, уточнила спантеличено Ліра. – Вона турбується, що я заподію тобі шкоду?

Відповісти Азур не встиг, двері зимового саду відчинилися і на порозі з'явилася його мама – Кейліс де Меркус, а позаду неї був батько – Адам де Меркус. І з одного погляду чоловік зміг зрозуміти, що його мама особливо розсерджена. Здається, вона дуже сильно чекала їхньої зустрічі. Шкода, що він не зміг передбачити це раніше, був надто зайнятий солодкістю їхнього з Лірою кохання.

– Давно не бачилися, сину.

Стиснувши губи, Азур кивнув, закриваючи Ліру своєю спиною, розуміючи, що розмова буде непростою.

_