Розділ 20-2.

Розділ 20-2.

Деякий час після зізнання Ліри, Азур узагалі не міг говорити. Здавалося, що в нього все повітря з легень вибили. Чоловік тільки дивився на свою дівчинку, не відводячи погляду, розуміючи, що закохався ще сильніше. Напевно, неможливо полюбити когось ще сильніше, але в нього це вийшло. Кохання буквально в'їлася в його кістки, роблячи його залежним.

Щоправда, з цією залежністю прийшло й усвідомлення, що без неї, без його Ліри – він просто не виживе. Загнеться, як рослини без світла й води. Просто зачахне, втративши здатність що-небудь робити. Утім, без неї йому нічого не потрібно.

Слабо посміхнувшись, Азур раптом усвідомив, що й не жив нормально до цього. Просто намагався пристосуватися до оточуючих, знайти себе, але нічого не працювало. Саме Ліра внесла в його життя нестримну жагу до життя. Саме його дівчинка зробила його життя наповненим сенсом. Тепер він добре міг уявити собі кожен наступний день, тільки разом із нею.

– Ти – моє кохання, – прошепотів він і, наплювавши на книжки, що залишилися в бібліотеці, підхопив Ліру на руки, несучи її в спальню. Адже він справжній дракон, а отже – має забрати свій скарб у найзатишніше місце.

– Азур... – розгублено прошепотіла Ліра.

– Досить на сьогодні пошуків. У нас ще все життя попереду, щоб у всьому розібратися. Не можна втрачати такий дорогоцінний час.

Більше не даючи Лірі можливості щось сказати, Азур накрив її губи своїми губами в пристрасному поцілунку, а потім зник за дверима спальні. Ця ніч для них двох стала ніччю одкровення, прийняттям своїх почуттів і солодкою обіцянкою у вічному коханні.

Прокинувшись вранці, відчуваючи, як по її обличчю стрибають сонячні зайчики, Ліра солодко потягнулася. За її першим відчуттям був уже пізній ранок, якщо не обід, але фея не стала про це багато думати. Поки що її засмутила тільки відсутність одного невгамовного дракона, який мучив її до світанку.

Утім, пропажа знайшлася занадто швидко. Не встигла вона навіть із ліжка встати, як прийшов Азур разом зі сніданком. При цьому виглядав він трохи розчарованим, що не зміг розбудити свою сплячу красуню самостійно.

– Виспалася? – буквально за секунди опинившись біля ліжка, залишивши тацю зі сніданком на тумбочці, запитав ласкаво дракон.

Ліра підняла голову, злегка посміхнувшись, і потягнулася до Азура, залишивши на його губах легкий поцілунок. Її дії були кращими за будь-які слова. Ранок, м'який і теплий, приніс відчуття спокою, але в її очах усе ще грала іскорка того хвилювання, яке вони відчули вчора.

– Я не можу повірити, що все це реально, – м'яко промовила Ліра, взявши чоловіка за руку. – Я щаслива.

Азур сів поруч із нею на ліжко, трохи нахиливши голову, спостерігаючи за своїм скарбом. У його очах було стільки м'якості й глибини, що Ліра відчула, як усередині неї все потеплішало. Попри хвилинний смуток, який відчула фея, не побачивши свого дракона вранці поруч, цей ранок був надто чарівним.

– Це наша реальність. Завтра буде ще краще і так з кожним днем.

Ліра зітхнула, відчуваючи, як його слова наповнюють її серце. Вона завжди шукала щось схоже – сім'ю й те кохання, яке не просто було б чимось швидкоплинним, а справжнім, відчутним, готовим зігріти навіть у найхолодніші моменти життя. Напевно, саме тому вона раніше думала про те, щоб відшукати свого батька. На собі відчути турботу дорогого серцю чоловіка, як та маленька дівчинка, яку вона бачила біля кордону лісу фей. З Азуром вона це знайшла, почуваючись маленькою принцесою поруч із сильним чоловіком.

– Ти так кажеш, ніби справді знаєш, що буде далі, – протягнула задумливо Ліра. – Доля надто мінлива, – прошепотіла вона з легким смутком, відвівши погляд.

Справді, доля – це те, що не підвладне навіть феям. Принаймні, раніше вона зовсім не думала про те, що зможе знайти кохання у своїй подорожі. Для неї дракони спочатку були просто ще одним етапом дослідження зовнішнього світу. Але зараз, незважаючи ні на що, вона вже не хотіла нікуди йти. Неважливо, наскільки цікавим був зовнішній світ, їй було добре тут і зараз.

– Ми самі створюємо свою долю, – не погодився з нею Азур, а потім дістав книжку з тумбочки, показавши її Лірі. – Я сьогодні встав раніше і все-таки зміг дещо знайти про причини зникнення магії. Не знаю, щоправда, буде інформація тут корисною чи ні, ми можемо подивитися разом.

– Звісно, – тут же погодилася Ліра, її очі іскрилися від щастя.

– Але спочатку сніданок, – суворо промовив дракон.

Не сперечаючись, Ліра швидко побігла у ванну кімнату, щоб умитися і почистити зуби, а потім, поцілувавши ще раз Азура, вони разом взялися за сніданок. У цей час усмішка ніяк не хотіла зникати з її обличчя. Здавалося, що вона просто приклеїлася до неї. Почуття безмежного щастя паморочило їй голову. Всередині пурхали метелики, і хотілося кричати всьому світові про своє кохання. Злетіти самостійно в небо, щоб виконати витончений танець фей. А краще, політати разом з Азуром, насолоджуючись їхнім єднанням душ.

_