Розділ 20 – Кохання – це ти.

Розділ 20 – Кохання – це ти.

Просидівши майже весь день у бібліотеці, Ліра відсутнім поглядом дивилася на стіну. Безумовно, ще ніколи вона не була настільки посидючою. Утім, посидючістю вона ніколи не вирізнялася. Радше – непосидючістю.

Але, природно, коли треба приділити час справам, тоді немає місця примхам. І хоч розумом вона це прекрасно розуміла, але в душі була вичавлена без залишку.

– Ще трохи залишилося, – поцілувавши прекрасне волосся своєї маленької красуні, проворкував задоволено Азур. Йому подобалося проводити час із Лірою, навіть якщо вони просто сиділи в бібліотеці весь день. Була в цьому особлива чарівність. – Я сам закінчу, а ти відпочинь.

– Я допоможу, – не дуже переконливо промовила фея, а після скоса подивилася на Азура. – Як щодо того, щоб... відмотати час назад?

– Навіщо?

– Ми витратили весь день даремно, а могли б відпочити, побути наодинці, – не приховуючи своїх таємних бажань, прямо промовила Ліра, чим трохи здивувала дракона. Такої відвертості він не очікував, навіть після того, що в них було.

– А як щодо втоми? Чи зникне втома, якщо ми повернемо час назад?

– Ні.

– Тобто, час можна відмотати назад, але змінити стан організму не можна? – спантеличено уточнив Азур. Це було вельми цікаво і потребувало особливого вивчення. Можливо, вони зможуть відмотувати час назад, щоб зробити щось приємне.

– Для інших, звісно, все буде, як завжди. Але я ж не просто повертаюся назад, а й зберігаю пам'ять про це минуле. Тому й виходить, що всі проживають цей самий момент, як уперше, а я вже ні.

– Тобто, якщо ти, наприклад, повечеряєш і повернешся назад у часі, то можеш більше не вечеряти? Ти будеш ситою?

– І чому я ніколи не перевіряла цього? Навіть не додумалася до такого! – вигукнула приголомшено Ліра.

Реально, слова чоловіка стали для феї, яка ніколи до цього не виходила з лісу, одкровенням. Взагалі, вона багато про що раніше не замислювалася, а зараз це здавалося їй дивним. Хоча, це й не дивно, адже феї живуть відокремлено, у своєму власному світі і все здається таким звичним і буденним, нормальним.

– Ми можемо спробувати перевірити це в інший спосіб.

– Яким способом? – уточнила з цікавістю Ліра, а після тільки помітила хитру посмішку на губах дракона. Ненавмисно вона потрапила в чужу пастку.

Утім, вона готова була потрапити в таку пастку не один раз. Взагалі, якщо бути об'єктивною, то сьогодні вона не тільки втомилася, а й почувалася, немов уві сні. Азур здавався їй казковим принцом, який втілить у життя всі її мрії. І хоч вона поки що ні про що не мріяла, думати про це теж було приємно.

До того ж, навіть зайняті весь час сьогодні, вони не забували одне про одного. Повітря, здавалося, було просякнуте солодкістю від їхньої взаємодії, і Ліра була готова шукати інформацію щодня. Так, поєднуючи приємне з корисним було особливо цікаво щось робити. А баланс, як відомо, важливий у всьому.

– Чому ти так хитро посміхаєшся? – запитав вкрадливо Азур, не втомлюючись спостерігати, як змінюються емоції на красивому обличчі його скарбу. Для самого себе, чого вже, він уже був переможцем по життю.

– Думаю, якими прекрасними будуть ці два місяці. Ми зможемо багато чого зробити і повертатися в часі в минуле, щоб подовжити прекрасні моменти разом, – задумливо прошепотіла вона, широко посміхаючись.

– Два місяці?

– Але ми ж домовилися, що будемо разом два місяці. Ти сам сказав про це.

– Я не це мав на увазі. Два місяці – це випробувальний термін для мене, щоб довести тобі свої почуття. Ми ж будемо разом завжди.

Кивнувши, Ліра ніяково посміхнулася, відвівши погляд. Настрій, який зовсім не знижувався, попри втому, несподівано зіпсувався. Звісно, вона чудово усвідомлювала, що це небажання і біль від майбутньої втрати, але псувати все зараз через майбутнє не мала наміру. Іноді, як колись сказала їй бабуся, мить може бути важливішою за довгі роки життя. В одну мить можна бути абсолютно щасливою і згадувати її до кінця днів, але все життя шукати щастя і так його й не знайти.

Ліра була готова прожити свою найщасливішу мить без страху і без оглядки на щось ззовні. Тут і зараз, перебуваючи поруч із драконом, який уже зайняв усі її думки. З чоловіком, який подарував їй чудову ніч кохання, через яку вона втратила голову. З Азуром, який готовий був розв'язувати проблеми разом із нею, підтримуючи її й оберігаючи.

– Здається, я закохалася, – легко зізналася фея, скоса подивившись на Азура.

– Тільки зараз? Я кохаю тебе з того самого моменту, як уперше зустрів, – серйозно промовив дракон, не відводячи погляду.

– Тоді що для тебе кохання?

– Що для мене кохання? – Азур тихо розсміявся, його очі світилися теплим світлом. – Кохання – це те, що складно пояснити словами. Це якесь розуміння, що з цією  людиною, з тобою не страшно нічого і що ти готовий на все. Коли хочеться розділити з коханою все: радощі, труднощі, мрії та страхи. Це коли навіть мовчання поруч наповнене сенсом.

Ліра мовчки слухала його, відчуваючи, як тепло, що виходить від Азура, огортає її, змушуючи забути про всі тривоги. Його слова здавалися такими простими, але в них була прихована безодня глибини, яку вона ледь усвідомлювала. Але ще більше її причаровував його погляд, такий відвертий і яскравий.  

– Ти говориш так, ніби точно знаєш, що це таке. – Ліра злегка нахилила голову, вивчаючи його обличчя. – Ти впевнений у своїх почуттях?

– Так, упевнений, – він м'яко посміхнувся. – І, повір мені, немає нічого, у чому я був би впевнений настільки, наскільки впевнений у своїх почуттях. А що ти скажеш? Що таке кохання для тебе?

– Ну, в одному ти точно маєш рацію, почуття складно пояснити словами. Раніше мені взагалі здавалося, що це щось надумане, завдяки чому всі виправдовують себе, можливо, скоєні помилки чи невластиві вчинки. Як би кажучи – це все кохання, – щиро відповіла Ліра, а після уважно подивилася на Азура. – Але зараз усе, що пов'язано з почуттями для мене – це ти.