Розділ 15 – Тепер разом.

Розділ 15 – Тепер разом.

Прокинувшись уранці, Ліра відчула себе максимально розбитою. Половину ночі вона взагалі заснути не могла. І, звісно ж, безлад у голові також давався взнаки. Зранку у феї голова гуділа так, як ніколи раніше. Взагалі, з подібною ситуацією вона ніколи не стикалася, тому це було очікувано.

– Ти як, втомилася зі мною? – Уточнила Ліра, подивившись на подругу, яка розслаблено лежала біля вікна. – Я теж від себе втомилася.

Зітхнувши і поплескавши себе по щоках, щоб підбадьоритися, Ліра протяжно видихнула. Жаліти себе їй зовсім не подобалося. Якщо є щось, із чим потрібно впоратися, тоді це просто потрібно зробити. Немає сенсу в дурному копанні в собі та звинуваченні всього світу.

– Але як ми зустрінемося? Де мені шукати дракона? – Пробурмотіла ледь чутно Ліра, не помітивши скептичного погляду пантери. – Гаразд, спочатку сніданок, а потім я подумаю про все. Якщо він не з'явиться, тоді так і буде.

Вирішивши все для себе, Ліра спустилася на перший поверх, де був невеличкий ресторанчик для постояльців, і, як зазвичай, замовила собі свіжоспечений хліб з овочевим рагу. Це був її звичний уже сніданок, тому ніхто не здивувався її замовленню. Щоправда, цього разу в залі було напрочуд мало постояльців. Наче всі ще не оговталися від фестивалю «Жовтих вогнів» або ж ще залишилися там же, не повернувшись ночувати. Утім, ці думки як з'явилися, так і зникли з її голови. Неважливо, де всі, поки вона може спокійно поснідати.

Закінчивши зі сніданком, Ліра вийшла на вулицю, щоб трохи прогулятися. Пантера в цей час теж втекла, явно собі за сніданком, залишивши фею саму. І, якщо не брехати, Ліра вперше з дня своєї подорожі почувалася незатишно. Наче її життя вже ніколи не стане колишнім.

– Де поговоримо? – почула вона тихе запитання, здригнувшись від несподіванки. – Вибач, не хотів тебе налякати. Де ти хочеш поговорити?

– Не знаю. Ходімо до тієї скелі, там тихо і спокійно.

– Звісно, – погодився одразу ж Азур, м'яко посміхнувшись.

У цей час чоловік намагався придушити в собі бажання підійти ближче, взяти за руку свою дівчинку. Він боявся налякати її своїм напором, бажанням бути ближче. У цей момент Азур як ніколи розумів, наскільки важлива його розсудливість. Тільки так він зможе послабити пильність його дівчинки, щоб непомітно стати частиною її життя. Зараз йому потрібно бути поруч, але не напирати, а стати надійним плечем, на яке вона зможе опертися. Бути в її очах маяком, для вказівки шляху. Хоча, поза всякими сумнівами, Ліра вже стала його маяком, нічого навмисно для цього не роблячи. Але це не те, про що він хотів думати.

Прийшовши на схил гори, зупинившись біля великого кипариса, Ліра подивилася вдалину, намагаючись трохи абстрагуватися від компанії дракона. Його присутність поруч уже збивала її з думок, змушувала губитися, почуватися вразливою. Він нічого не робив, але вона вже не могла впоратися із собою, бажаючи, як учора, опинитися ближче до чоловіка, бути поруч. І це, безумовно, було ненормально! Вона не хотіла нічого подібного відчувати.

– Ти подумала? – Порушив тишу, що виникла, Азур.

– Так.

– І що вирішила?

– Вирішила, – прошепотіла Ліра, гулко ковтнувши. Говорити було від чогось дуже важко, немов хтось заважав їй це зробити. – Ми можемо спілкуватися. Недовго, – забувши про те, що придумала вчора, випалила вона. – Місяць! Якщо нічого не вийде, тоді ми просто розійдемося.

– Три місяці.

– Це багато! У мене немає стільки часу. 

– Місяця мало, занадто мало.

– Тоді, місяць і десять днів, – задумливо запропонувала вона, навіть не помічаючи у своїй голосі невпевнених ноток. – Цього достатньо.

– Два місяці, – випалив Азур, вирішивши нахабно скористатися цією можливістю. Можливо, трохи підло з його боку так чинити, але він не робив це зі злим наміром. Усі думки чоловіка були тільки про неї, його Ліру.

– Добре, – погодилася зі зітханням фея, розуміючи, що принаймні вона просто зможе втекти. Звісно, негарно порушувати своє слово, але зі своєю совістю цього разу вона якось розбереться. У житті іноді все відбувається не так, як того хочеться. – І що далі? Що ми будемо зараз робити?

Азур деякий час мовчав, дивлячись на Ліру, наче зважував кожен момент їхньої розмови. Він помітив, як вона намагається тримати дистанцію, але її очі зрадницьки видавали сум'яття. Це давало йому деяку надію, але водночас він розумів, що такі речі не відбуваються за один день. Почуття – це те, що не піддається логічним діям, здоровому мисленню. В один момент почуття просто з'являються всередині, пускають коріння, укладаючи в них серце. І з цього капкана точно немає виходу, але він його навіть шукати не хотів. Уперше за довгий час його внутрішня сутність мовчала, а не дратувалася з приводу і без приводу. Але навіть це не головна причина, адже йому просто добре поруч із Лірою.

– Ми зустрічатимемося, проводитимемо час разом і діятимемо так, як вирішимо удвох, – сказав він, трохи нахиляючи голову набік, наче розмірковуючи вголос. – Але спершу, ми маємо домовитися бути чесними одне з одним. Добре?

– Бути чесними?

– Звісно. У нас буде час, щоб розібратися в усьому, але для цього потрібно бути чесними. Ми почнемо з малого, з розмови. Ну а потім, наприклад, ти будеш вчитися довіряти мені. Не відразу, звісно, але крок за кроком.

Ліра слухала його, відчуваючи, як напруга в грудях поступово зникає, але вона все одно не могла позбутися внутрішнього відчуття тривоги. Щось було не так. Вона не могла зрозуміти, що саме. Може, це був його погляд, а може – як вона відчувала його присутність поруч. Він був надто уважний, надто обережний, немов знав, що вона може втекти через кожне неправильне слово.

– Ти кажеш, що хочеш, щоб я тобі довіряла... – Ліра замовкла, не в силах продовжити. Вона раптом зрозуміла, що ця розмова зовсім не та, на яку вона розраховувала. Це не був просто обмін словами, це було щось набагато більше. Вона відчувала, як її світ починає руйнуватися. Відчувала, як простір навколо заповнює його енергія, а також відгомони її магії часу.