Розділ 14-2.

Розділ 14-2.

Повернувшись до готелю разом із пантерою, Ліра втомлено присіла на ліжко, почуваючись повністю виснаженою. Ідея піти на фестиваль більше не здавалася їй гарною ідеєю, а повним провалом. Але, справді, вона зовсім не очікувала, що щось подібне станеться. Це було, щонайменше, неймовірно, безглуздо і несподівано.

Але нічого вже не змінити і все сталося так, як мало статися. Хоча, вона б воліла, щоб дракон – Азур накричав на неї, звинуватив у крадіжці його гаманця і зажадав повернути все. Тоді все не заплуталося б настільки сильно, що зітхнути важко.

– Що ж мені робити? – запитала вона насамперед у себе, а потім подивилася на пантеру.

На її запитання магічна пантера тільки пирхнула, немов тут узагалі нема про що думати. Щось на кшталт: є дракон і добре. Ось тільки, для неї все було не так просто. У лісі чекали феї, коли вона повернеться і це обов'язково станеться, адже по-іншому вона просто не могла. Кинути рідних, щоб будувати особисте щастя з драконом – це, безумовно, не те, на що вона була згодна. Її б точно совість мучила через такий егоїзм.

Зітхнувши, Ліра прикрила очі, намагаючись зібратися з думками та ще використати свою магію. Можливо, без присутності дракона поруч у неї все вийде. Раніше ж завжди виходило і зараз, поза всякими сумнівами, все буде добре. Але, на жаль, їй довелося повністю розчаруватися.

Намагаючись знову і знову використовувати свою магію часу, Ліра хотіла вже трощити все навколо. Її магія, яка була з нею майже з народження, не відгукувалася на її поклик. Вона втратила свої сили, не в змозі відмотати час назад. У неї не виходило відмотати час навіть на кілька секунд, що ще більше занурювало її в безодню відчаю. План прогулятися різними державами, побачити звичаї, звичне життя інших рас буквально розсипався на частинки. Тепер у неї не було зайвого часу!

Знесилено впавши на підлогу, Ліра дивилася в одну точку безпорадним поглядом, не знаючи, що взагалі відбувається. Вона більше не могла керувати своєю магією часу. Так, вона відчувала її глибоко всередині себе, але й тільки. Зробити хоч щось фея все одно не могла. Добре ще, що в неї залишилася природжена магія фей, як у всіх, адже тоді вона б узагалі засумнівалася в природі своєї сутності. Хто його знає, раптом вона і не фея зовсім, а проста людина без сил.

Відчувши шорсткий язик на своєму обличчі, Ліра тільки тоді побачила пантеру, що нависла над нею. Здавалося, пантера хотіла її втішити і це, несподівано, допомогло. Сльози градом полилися з очей феї, але разом зі сльозами прийшло і деяке звільнення. Принаймні, вона могла повернутися додому і поговорити з Верховною феєю, бабусею про все, знайти вихід.

– Дякую тобі, – прошепотіла Ліра, притулившись щокою до боку пантери. – Без тебе я б, напевно, ще довго так просиділа, жаліючи себе.

Почувши тихе гарчання над головою, фея повільно встала з підлоги, починаючи терти обличчя руками. Їй потрібно зібратися і подумати про все. Магія не могла просто так зникнути, а значить – за цим стоїть щось або хтось. Утім, відповідь на це запитання була очевидною – дракон. Напевно, ще не скоро вона зможе оговтатися від впливу дракона, і всі її біди точно будуть пов'язані з ним. Але він сам напросився!

– Потрібно дослідити все, – дійшла Ліра, на її думку, до логічного рішення. – Спробувати зрозуміти, що не так із цим драконом і чому моя магія після зустрічі з ним перестала відгукуватися.

Побачивши скептичний погляд пантери, фея малодушно відвернулася. У глибині душі вона і сама розуміла, як безглуздо звучать її слова. Але, щоб не збожеволіти, їй просто потрібно було знайти цю причину. Знайти винного, як би егоїстично це не звучало. Але, на жаль, феям теж властивий егоїзм.

– Добре, тоді завтра я з ним зустрінуся і дам нам час знайти спільну мову. Просто побуду поруч, а коли він розслабитися, втечу. Точно, так і зроблю.

У цей час Азур, який ховався за вікном, не в силах нічого зробити зі своїм ниючим серцем через сльози його скарбу, тихо видихнув. Краще злість, ніж відчай і байдужість. Нехай його дівчинка думає, що все в її руках, нехай дізнається його краще, звикне, полюбить, а потім вона сама не захоче нікуди йти.

Про те, що буде, якщо його Ліра все одно захоче піти, Азур намагався не думати, не допускати навіть такої думки, щоб просто не збожеволіти. А це могло реально статися, бо все всередині нього німіло від занепокоєння, бажання бути поруч і тихого, відчайдушного кохання. Дракон навіть сам не зрозумів, як встиг закохатися. Здавалося, минуло не так уже й багато часу відтоді, як вони зустрілися, але й цього вистачило, щоб його серце завмирало від одного її погляду.

Можливо, всьому виною його таємне стеження. У цей час він зміг зрозуміти, наскільки прекрасною і дивовижною була його дівчинка. Зовсім не схожа на жодну дівчину-драконицю, але від цього тільки більш приваблива. І його тягнуло до неї, немов магнітом. Його погляд завжди був зосереджений на ній і навіть дивно, як вона не помітила його. Але це й на краще, все-таки Азур не хотів здобути славу маніяка якогось, який слідує за дівчиною по п'ятах.

– Завтра, все почнеться завтра, і ми обов'язково будемо разом, – прошепотів він, заплющивши очі й притулившись потилицею до стіни. Його думки стрибали від одного запитання, занепокоєння до іншого, але він не давав собі змоги зануритися в безодню переживань.

Завтра для них двох почнеться нова історія. І Азур вірив, що на них чекає щасливе спільне майбутнє.

_