Розділ 12-2.

Розділ 12-2.

Подумавши про те, щоб відмовитися від пропозиції дракониці, Ліра подивилася на всі боки і зрозуміла, що це не вихід. Усі дивилися на неї, немов очікуючи, коли вона простягне руку, щоб пройти через завісу з листя. І, по суті, це був фестиваль пошуку пари. Її бажання просто подивитися могло викликати критику і проблеми з боку інших учасників фестивалю, немов вона навмисно знущалася з їхнього щирого бажання бути щасливими.

Вона прийшла сюди, щоб просто поспостерігати, щоб зрозуміти, як дракони проводять цей древній ритуал. Усе, що вона хотіла – це дізнатися про традиції, без жодних намірів взяти участь. Однак усе склалося не так, як вона планувала.

– Звісно, – зітхнувши, фея простягнула руку, йдучи разом із драконицею до завіси з листя. Пантера в цей момент не пішла за нею, ніби знаючи, що зараз не час їм бути разом.

Відчувши легке хвилювання, що невідомо звідки взялося, Ліра підібгала губи, роблячи крок за кроком. Але, справді, вона ж фея. У фей ніколи не було пар, тому сенсу хвилюватися немає. Максимум, що на неї чекає – це проведений наодинці з собою час.

Відвівши погляд, знову ковзнувши по іншим учасникам фестивалю, вона відчула, як її серце пропустило удар. Це було не через вогні та магію фестивалю. Це було через нього – знайомого, незнайомого дракона. Він стояв трохи осторонь, значний і непохитний, не відводячи від неї погляду. У цей час Ліра відчула легке занепокоєння, змішане з провиною.

Його погляд був сповнений очікування і чогось ще незвіданого, що вона не могла зрозуміти. У його позі не було ні тіні сумніву, тільки рішучість. У той момент, коли їхні погляди зустрілися, Ліра подумки зітхнула. Вона знала, що коли-небудь вони знову зустрінуться. Це було неминуче, через те, що вона перебувала на землях драконів.

Але, справді, що вона могла зробити в той момент? Якщо думати логічно, то їй тільки й залишалося, що сповільнити час і залишити стояти несподіваного... агресора? Звісно, він нічого поганого їй не зробив, але за руку тримав, і відпускати не хотів. А це, між іншим, без її згоди! От і вийшло все шкереберть.

Ну а те, що вона гроші в нього вкрала, так це взагалі випадково вийшло. Задумливо примружившись, Ліра відсмикнула себе, адже вона нічого не крала, а вилучала моральну компенсацію, яку заборгував їй цей дракон. Утім, якщо він виявиться особливо жадібним, так і бути, вона поверне йому його гаманець і гроші. Все-таки їй нещодавно пощастило, тож зможе розпрощатися зі своїм «кримінальним» минулим.

– Час пройти через Завісу Листя, – несподівано промовила дракониця, відволікаючи її від роздивляння дракона.

Ліра знову відчула, як її серце забилося швидше. Звісно, вона вже розуміла, що нікуди не подітися, але зараз почала відчувати хвилювання, яке не піддавалося логіці. Немов щось мало статися, варто їй тільки зробити ще один крок до завіси. Ще й магія біля завіси була особливо сильною, змушуючи її трохи губитися від того, що відбувається.

– Я не... – Ліра почала було протестувати, але її голос вщух, коли дракониця стиснула її руку.

– Не бійтеся, все буде добре. Уперше завжди страшно, але я вірю, що сьогодні ви знайдете свою долю, – запевнила вона фею. Щоправда, саме цього Ліра й боялася.

Організаторка простягнула руку до Завіси Листя – магічної перепони з переплетених зелених гілок, яка здавалася живою, пульсуючою під її дотиком. Ліра хотіла було відступити, але в той момент її погляд знову зустрівся зі знайомим драконом. Було в його погляді щось таке, що лякало її. Утім, усе, що вона відчула, це не страх, а бажання втекти. Подалі від нього. Подалі від тієї незручної й заплутаної ситуації, в яку вона сама себе увігнала.

У цей час дракониця змахнула рукою, і Завіса Листя розійшлася перед Лірою, запрошуючи її увійти. З одного боку, це була магія, яка вирішувала її долю, але з іншого – це була можливість сховатися від погляду дракона. Усе це відбувалося так швидко.

– Іди, – м'яко промовила дракониця. – Ти повинна пройти.

Зважившись, Ліра зробила крок уперед, немов тікаючи від чогось. Вона була у схвильованому стані, ледь розуміючи, що відбувається навколо. Щоправда, з кожним кроком, який вона робила через завісу, вона відчувала дедалі сильніше тяжіння. Це тяжіння виходило від самої її душі. Наче щось кликало її, вело вперед, точно знаючи, що все буде добре. Усе навколо здавалося розмитим, як у тумані, але ось вона опинилася в порожній кімнаті, вогники освітлювали підлогу, а навколо була краса природи.

Щоправда, не встигла вона прийти до тями, добре все роздивитися, як відчула присутність когось іще, дракона. Відчувши руки на своїх плечах, Ліра від несподіванки здригнулася, потрапляючи в міцні обійми.

– Я прийшов, – прошепотів Азур, притулившись щокою до її волосся. Його голос був м'яким, але в ньому ховалася рішучість. – Тепер ти моя. Тільки моя, мій скарб.

Його слова змусили її серце тривожно забитися, а думки перемішатися в голові. Вона не могла вирватися, не могла просто піти, зробити хоч щось. Вона була тут. У цьому місці. І щось у її душі, попри всі її побоювання, відгукнулося на слова чоловіка. Наче це було правильно, що вони разом.

– Відпусти, – прошепотіла Ліра голосом, що несподівано сів від напруги.

– Ніколи не відпущу тебе.

Відчуваючи, як починають тремтіти руки від перенапруги, Ліра заметушилася поглядом на всі боки, ледве пригадавши, що вони тут тільки вдвох. Немає нічого, що могло б допомогти їй, і вона взагалі не знала, що робити далі. В один момент все злилося в якісь картинки, що миготіли перед очима, її тіло діяло швидше, ніж розум, відреагувавши на несподівану небезпеку в один момент. Природно, звичним їй способом – магією.

_