Розділ 11-2.

Розділ 11-2.

Прогулянка з магічною пантерою стала для Ліри певним відкриттям. Чомусь їй здавалося, що дракони не звертатимуть уваги на те, що поруч гуляє пантера, а вони звертали! Деякі дівчата, перехожі, кричали, охали, ахали, змушуючи фею здивовано піднімати брови. Вони ж, як не як, дракони, а не звичайні люди! Але найбільше Ліру засмутили саме чоловіки. Звісно, не через те, що деякі з них боялися, а через їхню несподівану нав'язливу увагу, якої вона раніше до своєї персони не помічала.

Утім, із цим із легкістю впоралася сама винуватиця цієї уваги – пантера. Кілька ударів її хвостом по дорозі, неприємний скрип простягнутих уздовж дороги шипів на її хвості – і все, жодного несподіваного шанувальника.

– Дивні вони всі, – поділилася своєю думкою Ліра з пантерою і... Азур, який готовий був зірватися будь-якої миті, підтримав її висновок. Дивні й безстрашні. – Але ти справді вродлива, тому вони всі й липнуть, – прошепотіла тихо фея, хитро посміхнувшись.

На її слова пантера тільки закотила очі, подивившись у певному напрямку, змушуючи Азура подавитися полегшеним зітханням. У цей момент дракон з подивом зрозумів, що одна шкодлива тварина його бачила! Але, ще більше його здивувало те, що вона не намагалася його відігнати, як інших драконів, що підходили ближче, ніж їм було дозволено. Але, може, він все-таки занадто далеко, тому удостоївся такої честі? Або ж є інша причина?

– Куди ти дивишся? – Запитала Ліра, озираючись на всі боки.

Злегка насупившись, фея несподівано відчула на собі погляд, що пробирає до мурашок. Але, на жаль, через підвищену увагу з усіх боків, не могла визначити, хто справді дивився. Вона взагалі до такої уваги не звикла зовсім. До того ж, вона здавалася неправильною і нав'язливою, крім цього вогняного погляду.

Стиснувши губи, Ліра відвела погляд, розуміючи, що йти на жваві вулиці зараз не вихід, а більше вона не знала, куди податися. На жаль, прогулянка виходила менш цікавою, ніж вона думала спочатку. Навпаки, здавалося, що вона втягнула пантеру в проблеми своїми витівками. Показала, що до магічної помічниці є підхід і його тільки потрібно знайти.

– Втечемо? – Присівши навпочіпки, хитро уточнила Ліра. – Відведеш мене кудись у відокремлене місце. Знаєш таке? – Отримавши у відповідь кивок, вона ковтнула, думаючи про те, як застосувати свою магію, щоб зупинити час, залишити їх із пантерою поза цим часом і не викликати ні в кого підозр.

Фиркнувши, пантера несподівано опустилася навпочіпки й жестом показала Лірі сідати на неї. І не те, щоб фея ніколи не каталася верхи на тваринах, але отримати таку привілею від магічної, розумної пантери вона зовсім не очікувала. Утім, у цей момент вона вже втомилася дивуватися і вирішила просто діяти. Адже вона сама хотіла прогулянку з подругою!

Спритно сівши на спину пантери, Ліра акуратно обняла її за шию, щоб не заподіяти шкоди і не звалитися. Кожен її рух був сповнений грації та легкості, що ще більше заворожило таємних спостерігачів. І в цю секунду єдиним, хто був напруженим і зібраним – виявився Азур! Чоловік буквально змушував себе думати логічно, щоб не проґавити свій скарб. Він просто не міг зараз тихо стояти й розчулюватися красі його дівчинки, адже на неї могла чекати скрізь небезпека. Ну а пізніше, коли вона засне, він вдосталь прокрутить цей момент у голові й захлинеться слиною від розчулення.

Коли пантера зірвалася з місця з Лірою на спині, Азур теж зірвався з місця, допомагаючи собі магією, щоб не відставати. І, якщо не брехати, чоловікові було важко змагатися зі швидкою магічною твариною. Утім, він не готовий був здатися. Навпаки, перемагаючи біль і втому, він біг уперед, немов востаннє в житті.

– Хто тут? – Почув він, коли пантера з Лірою зупинилися біля однієї зі скель. – Тут хтось є, так? – Запитала Ліра в пантери. – І ти весь час відчувала чужу присутність? – Продовжила вона ставити запитання, отримавши черговий кивок у відповідь. – Хм, цікаво...

Застигнувши, боячись навіть дихати, відчуваючи себе якимось збоченцем, якого спіймали на гарячому, Азур нервово ковтнув. Ще ніколи в житті він не був у подібній ситуації і, насправді, не знав як зараз краще вчинити. Але, що його буквально вразило до глибини душі, так це рішення його дівчинки. Вона не стала вишукувати місце, де він сховався, не говорила нічого про те, щоб він вийшов, а тільки подивилася на пантеру і втомлено кивнула, немов приймаючи якусь її мовчазну відповідь. І це його ще більше заплутало.

– Добре, тоді нехай сидить, дивиться, – прошепотіла Ліра, але Азур усе почув, підкидаючи брови догори.

Не звертаючи на дракона більше уваги, Ліра разом із пантерою сіли на краю великої скелі, під великим кипарисом, насолоджуючись краєвидом. У цей час вони просто насолоджувалися тишею, поки в кущах, сидячи на дереві, тихо сопів Азур. Він узагалі не міг зрозуміти, що відбувається! Чому його Ліра відмовилася докопуватися до суті? Чому не перевірила, хто стежив за нею? І, якби на його місці був хтось інший, вона б теж нічого не зробила? Чи в усьому винна пантера?

Кинувши на пантеру холодний погляд, Азур ледь стримав гнів, що накопичувався всередині. Він хотів отримати відповіді, але водночас не міг зараз вийти. Чоловік зовсім не хотів руйнувати свій ідеальний план для зустрічі, але чи був його план ще ідеальним? Зараз Ліру бачило надто багато драконів і кожен з них, з тих чи інших причин, може зацікавитися його скарбом! Не так-то просто привернути увагу гордої магічної пантери, а це вони ще про магію його прекрасної дівчинки не знали!

– Я тут на один фестиваль записалася, підеш зі мною? – Поки Азур розривався між тим, щоб вийти одразу ж і заявити свої права, висловити свої щирі бажання, Ліра тихо заговорила з пантерою. – Якщо я не помиляюся, то цей фестиваль завтра надвечір розпочнеться. Хочеш подивитися на все разом зі мною?

Прокинувшись, немов від якоїсь мани, Азур підняв куточки губ. Щось він зовсім уже забувся, адже фестиваль, на якому їм із Лірою судилося зустрітися, вже завтра!