Розділ 9 – Очікування зустрічі.

Розділ 9 – Очікування зустрічі.

Новини про маленьку людську дівчину з'явилися ближче до вечора, що трохи привело Азура до тями. Щоправда, коли він дізнався, що прекрасна незнайомка записалася на участь у фестивалі «Жовтих вогнів», чоловік був одночасно втішений і злий. З одного боку Азур був щасливий, що омріяна дівчина готова до стосунків, але з іншого боку – він ненавидів усіх чоловіків, які могли помітити його скарб на фестивалі.

Утім, ця новина також зупинила його рішучість забрати дівчину тут і зараз. Принаймні, він міг зробити все красиво, зустрівшись на фестивалі. Так вона точно зрозуміє, що саме він її доля. А вже в тому, що на фестивалі вони стануть парою, він анітрохи не сумнівався.

– Яку інформацію вона залишила? – Запитав з легким нетерпінням у голосі Азур, подивившись на свого наближеного підлеглого – Картіса.

– Тільки ім'я – Ліра.

– Ліра...

Відчувши, що це ім'я дуже ніжне і чудово пасує прекрасній незнайомці, Азур кілька разів повторив його в умі, а потім вголос, немов не міг насититися. У цей момент, безумовно, саме її ім'я стало для нього маленьким поштовхом до того, щоб не дратуватися через дрібниці. Просто повторюючи його, він міг відчувати задоволення, яке виходило з самих глибин його сутності.

– Ви з'ясували, де вона зупинилася? Можливо, у неї тут є якісь родичі?

– Немає ні родичів, ні друзів. Вона ні з ким не зустрічалася і коли ми її відшукали, мовчки вечеряла сама.

– Що вона їла?

– Хліб з овочевим рагу, – відповів Картіс, не показавши ніяких недоліків. Хоча, в глибині душі він відчував, що такі питання зовсім не підходять голові таємної канцелярії. Але, природно, він не наважився сказати щось подібне. Останнім часом його начальник дратувався через будь-яку дрібницю, приводячи всіх підлеглих у жах.

Задумливо примружившись, Азур у цей момент спробував згадати, скільки грошей у нього було в його гаманці, коли Ліра його забрала. Чи достатньо там, щоб вона харчувалася добре і ні в чому собі не відмовляла? Можливо, йому варто трохи додати потайки або зробити так, щоб вона знайшла ще один гаманець із грошима? Утім, скільки б він не старався, згадати точну суму не зміг.

– Так, де вона зупинилася?

– У готелі «Тихий дім».

– Це де? – Насупившись, перепитав Азур. За службовим обов'язком, можна сказати, він знав усі хороші готелі, в яких можна було зупинитися, і там такого не було.

– Це в східній частині міста, ближче до околиці.

– Посильте патруль у цьому місці, – одразу ж віддав він наказ. – Подбайте про те, щоб жодних пригод у цей час там не було і якщо побачите якихось сумнівних осіб, можете заарештувати.

– Чи не занадто це радикальні методи? – Набравшись сміливості, обережно уточнив Картіс. Раніше, предки йому свідки, він ніколи не був настільки боязким, як зараз.

– Цього мало, – в одну секунду відчувши роздратування, випалив Азур. – А що, якщо хтось влаштує дебош і постраждають мирні жителі? Раптом перед фестивалем у когось зіграють інстинкти, і друга сутність вийде з-під контролю? Ти готовий узяти на себе відповідальність і наразити життя всіх на небезпеку?

– Я зараз же посилю патруль по всьому місту, – вигукнув голосно Картіс.

– Добре. Роби свою роботу правильно і залиш кілька підлеглих поруч із Лірою. Тільки не надто близько, але й так, щоб вона не постраждала, – віддав ще один наказ Азур, роздратовано стиснувши губи. – Можеш іти.

Простеживши за тим, як Картіс вийшов, Азур постояв на місці кілька секунд, а потім зрозумів, що краще за нього ніхто не зможе надати повний захист його скарбу. І так, безумовно, він не хвилюватиметься, що якийсь дракон підійде до його Ліри надто близько. Можна сказати, що це буквально безпрограшне рішення, адже він також не згоратиме від бажання ще раз побачити свою прекрасну незнайомку.

– Далеко зібрався? – Тільки вийшовши з кабінету, почув він голос свого батька, в одну секунду напружившись усім тілом.

– Щось термінове?

– Ти розгромив сім магазинів на головній площі, не виплатив компенсацію і вже як два тижні не в собі. Мені потрібно ще щось, щоб прийти до тебе і поговорити? – Суворо запитав лорд Адам де-Меркус, подивившись на свого сина. Він усе життя був шанованим драконом, наразі генерал у відставці, і не звик до подібних пересудів зі сторони.

– Я виплатив частину компенсації, – ухильно відповів Азур, нетерпляче подивившись на батька.

– У тебе проблеми? Не вистачає грошей, раз ти все не заплатив? Що з тобою не так?

– Усе добре.

– Ти! Мені доведеться самостійно все дізнаватися? Ти не можеш сказати мені й слова?

– Досить кричати, – почули обидва дракони величний, холодний голос, а потім побачили володарку цього голосу.

– Мила...

– Досить, – кинувши на чоловіка косий погляд, видихнула приглушено вродлива дракониця – Кейліс де-Меркус. – Давайте зайдемо в кабінет і спокійно про все поговоримо.

– Звісно, – погодився зі зітханням Азур, розуміючи, що з мамою жарти погані. Його мама була здатна на багато що, якщо її розлютити. Принаймні, слухняний величний генерал цьому прямий доказ.

Зайшовши назад до кабінету, Азур подавив легке роздратування від того, що його плани довелося трохи зрушити, і подивився у вікно на вулицю, розуміючи, що вже темно. І в цей момент дракона турбувало не те, що скажуть йому батьки, чи зможе він спокійно все обговорити, а в готелі зараз його Ліра чи ні? Чи розуміє вона, що на вулиці може бути небезпечно? І зовсім неважливо, що він уже віддав наказ посилити патрулювання в цій частині міста і приставив до тендітної людської дівчини кілька таємних охоронців. Вона могла постраждати навіть від холодного вітру!

_