Розділ 6-2.

Розділ 6-2.

Коли Ліра пройшла через ворота, світ за ними змінився. Стародавні міста драконів були величні й немислимо величезні, їхні палаци стояли на вершинах гір, ніби самі гори були виліплені з магії. Навколо все, здавалося, було просякнуте стародавнім вогнем, який з кожним її кроком відчувався все гостріше. У цьому місці було щось неспокійне, магічне, навіть страшне, але водночас привабливе.

Це місто було не схоже на міста або поселення людей, які вона бачила до цього. Усе тут було збудовано з каменю, темного й відшліфованого часом, з величезними гвинтовими сходами, що вели в будівлі, висічені в скелях. Згори, з висоти небес, можна було побачити замкнуті кола магії, що йшли в землю, і кам'яні шляхи, які, здавалося, перерізали простір і час. На стінах цих будівель з каменю також були вигравірувані зображення старих битв, магічних дуелей, злетів і падінь драконів, їхнього великого царства.

Взагалі, Лірі важко було сказати, де закінчується місто, бо його межі були неясними. Кам'яні стіни, по яких повзають руни, розтягнуті далеко за межі видимості, і також є величезні мости, які підтримувалися невидимими нитками магії, що з'єднували гори і фортеці, які йшли у хмари.

Побачивши все, Ліра увійшла в місто обережно, ховаючись у тіні. Вона не хотіла потрапити в проблеми, щойно ступивши на землі драконів. По суті, дракони не люди, а такі ж магічні істоти, як і вона, тож невідомо ще, хто стане переможцем у сутичці. І навіть маючи магію часу, фея зовсім не була впевнена в тому, що зможе вчасно нею скористатися. Іноді секунди вистачає, щоб щось сталося, вже вона це знає краще за всіх.

Коли повз неї пройшли кілька драконів, величних і на перший погляд холодних, вони викликали у феї легке відчуття небезпеки. Дракони тут величні й страшні, їхній вогонь – не просто елемент, а частина їхньої сутності. І, чого брехати, вони не просто літають у цих небесах – вони правлять ними. Кожен дракон у цих землях – це не лише істота, а й уособлення древніх сил природи, стихії та магії, їхня присутність відчувається всюди.

Звичайно, деякі дракони зрідка кидали на Ліру погляди, але жоден не звернув на неї належної уваги. Її поява не викликала особливих підозр. Втім, вона не несла в собі жодної небезпеки. Нині вона вважалася простим перехожим, який прийшов побачити щось нове, вивчити побут іншої раси і краще зрозуміти їхні цінності, прагнення в житті. По суті, вона тут надовго не затримається, а тільки вивчить усе і піде.

Раптово відчувши щось, немов невидима сила притягнула її погляд в одному напрямку, вона підняла голову, побачивши чоловіка, який вискакував з вікна. Сумнівів у тому, що це дракон, у неї не було. А ось причина його втечі із красивого палацу через вікно була вельми неясною. Вона щось подібне бачила один раз у місті людей, коли чоловік вистрибнув з вікна, на ходу натягуючи сорочку. Утім, з усього, що їй пощастило дізнатися тоді, вона не могла зрозуміти тільки одного – навіщо людям стільки складнощів? Якщо жінка не любить свого чоловіка, з яким живе разом, а зацікавлена в іншому чоловікові, тоді чому вона не піде з ним? Але, на жаль, у той час ніхто не поспішав відповідати на її запитання.

Хитро примружившись, бажаючи возз'єднати коханих і дати підступному чоловікові побачити все на власні очі, Ліра сповільнила час у певному місці. Звичайно ж, усе це вона зробила з рішучістю допомогти, а не нашкодити. Це навіть не потребувало для неї особливих зусиль, адже всього лише потрібно було почекати кілька хвилин, коли чоловік боязкої дами побачить її з іншим чоловіком. Так, принаймні, вона позбавила їх від зайвих пояснень.

Помітивши, як гордого дракона, що застиг у вікні, схопили за шкірку, повертаючи назад у кімнату, вона задоволено посміхнулася. Цього разу вона змогла допомогти двом коханим, і була собою задоволена. На її думку, навіть бабуся б схвалила подібне використання магії на благо для інших.

Відчувши на собі пильний, вивчаючий погляд, Ліра буквально втиснула голову в плечі, швидко починаючи йти вперед. Місце призначення їй у цей момент було абсолютно неважливо, головне, щоб її не помітили. Звісно, вона не зробила нічого поганого, але якщо, найімовірніше, дракон зміг помітити її магію, тоді в неї можуть виникнути проблеми. Магія часу, як казала їй бабуся, цінна для інших істот, які можуть захотіти використати її у своїх інтересах.

– Поспішаєте кудись?

– Поспішаю, – кивнула Ліра, скоса подивившись на свого несподіваного співрозмовника. Це був чоловік із легкою сивиною у волоссі, але невідомого віку і, звісно ж, дракон. – Не треба зі мною розмовляти, я боюся чужинців, – випалила вона завчену за останні дні фразу, яка добре допомагала впоратися із зайвою увагою інших.

– Звісно, – зробивши крок убік, чоловік продовжив іти поруч. Він не хотів лякати дівчину, але й не збирався відставати. Те, що він щойно побачив, дуже його зацікавило. – Не любите зрадників? – Поцікавився дракон, думаючи, як перейти до теми, що його хвилювала. У їхній Академії магії такі таланти просто необхідні, вже він, як ректор, це краще за всіх знає. І зовсім неважливо, що ця дівчина не має жодного стосунку до драконів.

– Хто такі зрадники? – Зупинившись і несхвально подивившись на незнайомця, запитала Ліра.

– Хе-хе, смішно.

– Не ходіть за мною, а то пошкодуєте, – пригрозила Ліра, не отримавши відповіді.

– Я бачив, що ви зробили.

– А ще я можу зробити дещо гірше. Мене бабуся навчила! – Випалила вона, згадавши, за словами бабусі, перевірений роками метод. Щоправда, ким перевірений метод, на жаль, вона зрозуміти не могла. Все-таки магія часу доволі рідкісна і у фей її вже кілька поколінь не було.

– І що ж ви зробите? – Уточнив ліниво Рідріх Четвертий, спадкоємець роду бордових драконів, з веселими іскорками в очах. Його ця розмова забавляла з кожною секундою тільки сильніше. Уперше він зустрів таку цікаву людську жінку, та ще й з такою явно унікальною магією.

Взагалі, сьогодні він хотів допомогти своєму кузену і показати йому, наскільки прекрасна його нова пасія, але йому навіть не довелося нічого робити самостійно. А це, чого брехати, стало для нього приємним сюрпризом. Все-таки, коли допомагаєш комусь, є ймовірність отримати у відповідь особливий жест вдячності. Він же не хотів стати ворогом свого кузена через своє співчутливе до його почуттів серце.