Розділ 6 – Землі драконів.

Розділ 6 – Землі драконів.

Залишивши село людей і вирушивши у свою подорож, Ліра зовсім не боялася. Чим далі вона йшла або летіла, коли не відчувала чужої присутності, тим цікавіше їй було. Усе здавалося звичайним на перший погляд, але мало свою індивідуальність. Навіть просте поле було для неї цікавим.

Взагалі, Ліра в якийсь момент зрозуміла, що поводиться, як маленька дитина. Їй було п'ятдесят років, тридцять з яких вона вела усвідомлене життя, але тут, за межами лісу фей, вона відчувала себе дурною дівчинкою. Так дивно, але від цього не було жодної шкоди. Фея просто могла бути собою, зі своєю безпосередністю, не переймаючись нічим і бачачи те, що не могли побачити інші.

І що більше вона подорожувала державою людей, ідучи просто вперед, без будь-якої мети, то більше розуміла, що люди часто не звертають уваги на те, що навколо них. Вони займаються своїми справами, думають про те, як прогодувати свою сім'ю, але не бачать краси моменту. Утім, вона також розуміла, що в цьому немає їхньої провини. Коли час обмежений, потрібно думати про безліч справ одночасно, важко зупинитися в моменті, щоб просто озирнутися на красу навколо.

Ліра ж на відміну від інших була просто мандрівницею, феєю, яка намагалася віднайти те, що важко висловити словами. Зрозуміти побут людей, їхнє життя та прагнення, бажання. І хоч мандруючи, подовгу не залишаючись на одному місці це було складно зробити, але дещо в неї все-таки вийшло зрозуміти. Принаймні, люди є різні: добрі, злі, втомлені, щасливі або ж байдужі. Звісно, все залежить від того, як живе людина і що трапилося в її житті. Якщо щось хороше, то всі весело сміялися, якщо щось погане, то гірко плакали або стримували свою злість.

Утім, якщо не брехати, то великі міста людей їй було важко сприймати. Бетонні, позбавлені барв будівлі здавалися надто холодними, як і майже повна відсутність рослин. Для неї такий будинок був справжніми тортурами, не інакше. І, безумовно, це було чи не єдине, що вона взагалі не зрозуміла. Адже як можна проміняти природу на холод і бетон?

Діставшись до галасливого села на кордоні держави людей і драконів, вона тихо видихнула. Це село зустріло її теплим світлом вечірніх вогнів і запахом свіжого хліба. Люди, що мирно торгували на ринку, і діти, що бігали запорошеними вулицями, не звертали на неї жодної уваги, займаючись своїми справами. Утім, Ліра й сама не хотіла привертати до себе інтерес. За останні майже два тижні подорожей чужої уваги було надто багато, особливо в селах. Там людей менше і кожен незнайомець одразу ж кидався в очі.

– Ви прийшли здалеку? – Запитав її старий, який сидів біля дверей своєї крамниці. Його очі були розумні, але втомлені, і Ліра відчула, що цей чоловік бачив набагато більше, ніж міг би показати його зовнішній вигляд.

– Так, – відповіла вона, злегка кивнувши. – Я здалеку.

– Що шукаєте в цих землях, якщо не секрет? – Запитав він, не надто наполегливо, але з якимось прихованим інтересом.

Ліра посміхнулася, не знаючи, як точно відповісти на це запитання. По суті, всі феї після повноліття виходили тільки з двох причин: побачити зовнішній світ і знайти чоловіка, щоб завагітніти. Звісно, після вагітності феї поверталися назад до лісу, щоб спокійно народити свою доньку і виховувати її, поки не були готові вийти знову. Звісно, були випадки, коли дівчата поверталися просто так, втомившись від метушні зовнішнього світу і не бажаючи поспішати, але це був вибір кожної.

– Я нічого не шукаю, – зізналася вона відверто. – Мені цікаво те, чого люди не помічають і також цікаво те, що всі вважають чимось особливим. Можна сказати, що в такий спосіб я намагаюся скоротати час.

Старий задумався, але потім кивнув, немов розуміючи її думки, але й усвідомлюючи, що вона не сказала всього. Утім, допитуватися він також не став, залишивши це питання. Чоловік, здавалося, знав, що мандрівник часто залишається з тими самими запитаннями, з якими прийшов, і лише пізніше знаходить відповіді.

– У такому разі, вам варто пройти в сусідню державу, – відчужено промовив він, піднімаючись із місця і показуючи рукою на дорогу, що веде в гори. – Там, кажуть, дуже особливі землі. Думаю, можна скоротати час із користю.

Подякувавши старому, Ліра похитала головою. Що більше вона бачила, то більш незбагненними здавалися деякі люди. Адже у людей найкоротший вік, але вони можуть зрозуміти більше, ніж інші раси.

Знайшовши невеликий готель, єдиний на все село, Ліра дістала свої мізерні пожитки і, заплативши за кімнату, вирішила відпочити. Звичайно, їй було цікаво, що ховається в горах, але навіть за наявності магії вона б не ризикнула йти туди вночі. Іноді деякі небезпеки заховані надто глибоко й не видно навіть феям, а вона обтяжувати себе зовсім не хотіла.

Прокинувшись вранці, фея нашвидкуруч перекусила свіжоспеченим хлібом з чаєм із трав, склад якого вона підібрала під час подорожі. Якоюсь мірою це була її єдина розвага, коли нічого цікавішого не знаходилося. Втім, залишатися в новому місці хоч на день цього разу вона не стала, адже їй було дуже цікаво, що ж приховують у собі гори. Можливо, вона справді зможе знайти щось цікаве?

У міру того як Ліра йшла в бік гір, повітря ставало дедалі важчим, а пейзаж – суворішим. Рослинність поступово зникала, поступаючись місцем кам'янистим схилам і порожнім долинам. Тут, серед гір, починалися землі, про які ходили найдивніші чутки – це було місце, де дракони, найбільші створіння світу, колись правили небом і землею.

Минуло кілька днів, і Ліра, нарешті, дісталася гірських воріт, стародавньої кам'яної споруди, що охороняла шлях до земель драконів. Стіни були вкриті письменами, дивними знаками, які вона не могла прочитати, але відчувала, що ці символи були старішими за всі мови, що вона знала. Ліра зупинилася біля воріт, намагаючись зрозуміти, як їй зайти.

Втім, не встигла вона щось придумати або ж тихенько найти місце, щоб перелетіти через огорожу, як її увагу привернули двоє людей, що стояли біля стін. Вони були високого зросту, їхні обличчя були закриті капюшонами, але очі світилися вогненним блиском, таким, яким бувають тільки в тих, хто стикається з вогнем і залізом. Вона відразу зрозуміла, що це були не просто вартові – це були воїни-дракони. Ті, кого готували для битв, щоб охороняти державу драконів.