Розділ 5-2.

Розділ 5-2.

Слухаючи веселі голоси дітей, які красномовно розповідали своїм мамам і бабусі про те, що вона фея, Ліра приготувалася до того, що їй все-таки доведеться відмотати час назад. Звичайно, вона зовсім не хотіла ослухатися бабусю. Взагалі, вона навіть не подумала про те, що така ситуація може статися. У її розумінні це був секрет між нею і дітьми. Щоправда, їй справді варто було спочатку попередити, що це секрет.

– Ліро, не звертай уваги на цих бешкетників. Вони просто думають, що всі вродливі дівчата – це феї, – вийшовши з кухні, промовила втішливо Ерза.

– Нічого страшного, – посміхнулася у відповідь Ліра, здивована тим, що все вирішилося так просто.

– Ось і добре. Ми ж дорослі, розуміємо, що ти не можеш бути феєю, – кивнула Ерза, від чого посмішка на обличчі Ліри повільно потьмяніла.

От тільки, чому вона не може бути феєю? Вона вже фея! Так, можливо не така яскрава, як інші дівчатка, але, тим не менш, фея. Тоді до чого цей коментар?

– А що ви знаєте про фей? – Стримуючи тисячу дурних запитань, поцікавилася байдуже білява фея.

– Ми мало що знаємо, – легковажно проговорила господиня дому. – Але феї – це казкові створіння, які нам, простим людям, не судилося зустріти. Хоча, мені в дитинстві мама багато історій про фей розповідала. Навіть казала, що знала одну фею особисто, але, можливо, це не так.

– Чому ви так думаєте?

– Ліс фей закритий весь час, і ніхто не знає, що там відбувається. Можливо, фей уже взагалі не залишилося, – знизала вона плечима.

– Якщо ліс закритий, тоді й феї є, все-таки має ж хтось підтримувати бар'єр, – протягнула з важливим виглядом Ліра. І ні, вона не хотіла розповісти всім, що вона теж фея, але від однієї тільки здогадки, що фей уже немає, їй ставало не по собі.

Взагалі, якщо так подумати, вона не хотіла ховатися. До того ж, віддалення чи усвідомлене відчуження робило їх тільки відчуженими від усіх. Щоправда, вони ховалися так занадто довго, щоб цілком довіряти іншим. Колись на фей навіть полювали, бажаючи роздобути їхню магію та вроджені здібності. Можливо, якби не необхідність зв'язку з чоловіками, ніхто б не виходив у зовнішній світ зовсім.

– Напевно, ти маєш рацію, – кивнула згідно Ерза. – Але навряд чи я зможу на своєму віку побачити справжню фею.

Задумливо примружившись, Ліра з теплотою подивилася на Ерзу, яка з дещицею смутку посміхалася. Не виключено, що вона вже бачила фею, просто не знала про це. Швидше за все, багато фей проходили повз це село, залишалися на ніч і контактували з людьми. Але, природно, під дією зілля ніхто не міг побачити їхній справжній вигляд.

– Ніхто не знає, як усе буде, – загадково протягнула білява фея.

– Ти маєш рацію.

Закінчивши зі своїми домашніми справами, Ерза відвела Ліру в окрему кімнату. Щоправда, це була кімната дівчаток, адже все в будинку було розраховане на їхню велику родину. Втім, Ліру це абсолютно не бентежило. Дівчатка мали спати зі своїми батьками, тож уночі ніхто не турбуватиме її сон.

На її подив, заснула вона досить швидко. Вона не відчувала небезпеки і, незважаючи на незвичну для неї обстановку, в домі було затишно і тепло. І, звичайно ж, прокинулася Ліра, як звикла, з світанком, задоволено потягнувшись. Вона виспалася і була сповнена сил.

Вийшовши з кімнати, Ліра озирнулася навкруги і помітила Ерзу, яка встала раніше, явно маючи намір приготувати для своєї великої родини сніданок. В інших кімнатах теж чулися голоси, найімовірніше, це був час, коли прокидалися всі старші в родині.

– Ти чого так рано прокинулася?

– Мені вже час, – усміхнулася Ліра, подивившись на жінку. Хоч Ерза і була людиною, але за темпераментом вона юній феї нагадувала її бабусю. Саме бабусю, а не Верховну фею, якою звикли бачити інші. Вона викликала в ній тільки позитивні емоції.

– Куди ти підеш? – Стурбовано запитала Ерза. – Ти знаєш, куди тобі потрібно? Може, тобі допомогти?

– Ні, не варто хвилюватися. Я подорожую, у мене немає певного маршруту. Неважливо, куди я піду, поки навколо є природа. До речі, можете мені допомогти де в чому? – Запитала вкрадливо Ліра.

– Звичайно, що потрібно зробити?

Хитро посміхнувшись, Ліра завела Ерзу в кімнату, звідки тільки нещодавно вийшла, а після застосувала магію, змінюючи свій вигляд. Звісно, щоб повністю позбутися дії зілля, потрібен час, але завдяки магії вона могла на кілька хвилин змінити свій зовнішній вигляд.

– Ах! – Скрикнула Ерза, не в силах повірити своїм очам.

У жінки навіть руки почали тремтіти від того, що вона бачила. Це було просто неймовірно! У найсміливіших своїх мріях вона не припускала, що колись зустріне фею. І ця фея не тільки вечеряла з ними за одним столом, а й спала під одним дахом.

Уважно розглядаючи Ліру, Ерза широко посміхнулася, немов маленька дівчинка, яка побачила героя казки. Їй дуже хотілося простягнути руку і помацати фею, щоб переконатися, що все відбувається насправді, але вона не сміла поворухнутися, зчепивши руки разом. Ліра була занадто прекрасна, щоб до неї взагалі можна було торкатися. Її біляве волосся, пронизливі очі й ці напівпрозорі крильця з білою окантовкою здавалися їй неземними.

– Ерза!

– Швидко перевдягайся назад, – немов оговтавшись від сну, схвильовано промовила жінка, почувши голос свого чоловіка. – Не потрібно, щоб тебе хтось ще бачив.

– Ви не довіряєте своєму чоловікові? – Спантеличено запитала Ліра, відкликаючи свою магію, хоча насправді не думала ще комусь показувати свій справжній вигляд. Напевно, якби не доброта цієї жінки, їй би вона теж не відкрилася.

– Довіряю, звісно, – підійшовши до дверей, щиро зізналася Ерза. – Але що менше людей знають про це, то краще. Бережи себе, дівчинко, не довіряй комусь випадково.

– Звичайно, – кивнула фея, прекрасно усвідомлюючи всю небезпеку.

– Ти точно хочеш зараз піти? – Явно згадавши про їхню попередню розмову, уточнила спокійно жінка.