Розділ 5 – Знайомство з родиною старости. 

Розділ 5 – Знайомство з родиною старости. 

Ліра стояла на порозі будинку старости Жана, озираючись на околиці. Настав час заходу сонця і його промені обігріли село м'яким золотим світлом, немов обволікаючи його своїм теплом. Приховані від очей інших крила феї тремтіли, ловлячи кожен порив вітру, що ковзав по зів'ялим травам біля будинку. Утім, відволікала її від споглядання краси довкола увага людей, яку вона все ще відчувала на собі, їхні насторожені погляди з долею цікавості.

– Не стій на порозі, дівчинко, заходь до хати, – доброзичливо промовив старий Жан.

Анітрохи не бентежачись і не боячись, Ліра зайшла всередину, почуваючись злегка нереально. Вона вперше була в будинку людей, і все для неї здавалося новим і цікавим. Принаймні, їхні будиночки на дереві були зовсім не такими, як цей. До того ж, тут жило досить багато людей, наскільки вона зрозуміла, чого не було в поселенні фей.

Феї взагалі вибирали власний комфорт і разом могли жити лише мама й донька. Принаймні, доти, доки донька не стала усвідомленою і не могла подбати про себе сама. А це, здебільшого, відбувалося одразу ж після пробудження від сну у двадцять років. Рідко хто залишався під крилом матері до двадцяти п'яти, але ніколи до повноліття.

Відчувши різні запахи, Ліра ще більше зацікавилася. Пахло дуже приємно і трохи незвично. Утім, з того, як гордо випростався Жан, розповідаючи про свіжоспечений хліб, усе ставало на свої місця.

Коли її побачили члени сім'ї старости, вони здалися Лірі вельми привітними. Вони не ставили зайвих запитань і не витріщалися на неї, немов побачили якусь дивину. Дружина Жана – Ерза, мала теплий, хоча злегка стомлений погляд. Вона вочевидь багато працювала, щоб тримати дім у чистоті й затишку. Поруч із нею також були дві дівчини, невістки цієї родини, сини та п'ятеро маленьких дітей.

– Як тебе звати, дівчинко? – Запитала Ерза, адже розповідаючи про те, що Ліра залишиться на ніч, чоловік не сказав, як звати їхню гостю.

– Ліра, – усміхнулася фея.

– Добре. Сідайте за стіл, Ліро, ми саме збиралися вечеряти, – гостинно запросила її Ерза. – Можливо, ви звикли до іншої їжі, але ми...

– Усе добре, – перебила її Ліра, м'яко посміхнувшись. Вона не прийшла сюди, щоб порушувати чужий побут чи встановлювати власні правила. Фея була вдячна за дах над головою, не очікуючи особливого прийому.

Після її слів Ерза посміхнулася більш явно, згідно кивнувши і швидко давши вказівки своїм невісткам. Безумовно, в такій галасливій обстановці, де всі про щось говорять, діти кричать і граються, Ліра опинилася вперше. Але їй, на диво, подобалося подібне проведення часу. Було в цьому щось ледь вловиме, але таке прекрасне.

Задумливо примружившись, уже повнолітня фея подумала про те, що, напевно, так і має виглядати сім'я. Коли діти мають маму й тата, і вони разом дбають про побут, проживаючи кожен день у гармонії до останнього подиху. Звичайно, вона також виросла в любові, адже бабуся намагалася оточити її своєю увагою і любов'ю, але це було зовсім інше.

Коли стіл було накрито, всі члени сім'ї, точно за командою, зайняли свої місця. І хоч спочатку вони виглядали трохи скутими, вже до середини трапези всі весело сміялися, перемовляючись. Діти розповідали щось про свої пригоди на вулиці, хто з ким товаришує, і чому вони посварилися із сусідськими дітьми.

Ліра теж намагалася вписатися в цю атмосферу, але все одно почувалася чужою. Усе, що їй здавалося нормальним у лісах фей, тут було несподівано незвичним. Було відчуття, що вона потрапила в якийсь інший світ, зовсім не схожий на її звичне життя. Щоправда, поки говорити про щось було рано, як і робити якісь висновки.

– Чому ти не їси м'ясо? – Несподівано запитала одна з невісток, з цікавістю подивившись на Ліру.

– Я більше люблю овочі, – прошепотіла у відповідь Ліра, ніяково посміхнувшись.

Насправді, діти лісу – феї ніколи не їли м'яса. І хоч вона розуміла, що це культура інших рас, але все одно опиралася такому підходу до їжі. Для фей те, що дав ліс, дала природа – це їжа. Утім, повчати або розповідати про свою думку іншим вона не поспішала. Як казала всім маленьким феям не раз її бабуся: «У кожного свої звичаї».

Помітивши на собі дивні погляди, Ліра тільки ніяково посміхнулася у відповідь. Що ще вона могла сказати? Втім, ніхто не став переконувати її або акцентувати на цьому увагу, що не могло її не тішити. Але, природно, все найцікавіше почалося після вечері. Чоловіки вийшли на вулицю, щоб ще щось зробити, жінки почали прибирати зі столу, мити посуд і щось готувати для наступного дня, а Ліра залишилася одна з дітьми.

– Ти фея? – Несподівано запитав маленький хлопчик, подивившись на Ліру сяючими очима.

– Фея? – Перепитала вона, зовсім не очікуючи того, що її так швидко розкриють. Де вона зробила помилку? Зілля точно має працювати добре!

– Ти така гарна, ти точно фея! – Ствердно промовив хлопчик, і решта дітей згідно кивнули, немов підтримуючи його точку зору.

Присівши поруч із дітьми, Ліра пустотливо посміхнулася, розуміючи, що вони не бачать її справжню, а просто висловлюють у такий спосіб свої емоції. Для них, найімовірніше, кожна вродлива дівчина – фея. Але від цього, безумовно, все було тільки цікавіше.

– Ти маєш рацію, я фея, – понизивши голос до шепоту, зізналася відверто Ліра.

– Правда-правда? – Уточнила маленька дівчинка, і її очі смішно округлилися від шоку.

– Правда.

– Тоді покажи нам чари! – Зажадав хлопчисько з небувалою серйозністю.

– Показати чари? – Хмикнула Ліра і, не докладаючи жодної сили, стукнула хлопчика пальцем по лобі. – Хіба можна наказувати феї?

– Ти покажеш нам диво? – Запитала дівчинка, але її прохання не звучало, як наказ. Це було просто бажання, невинне і щире.

Ліра задумалася, а потім хитро усміхнулася. Заклинання? Маленьке диво? Чому б і ні?

Фея простягнула руки, і кілька зелених листочків, немов вони були зачаровані, зметнулися в повітря, а потім повільно опустилися на маленьку долоньку дівчинки.