Розділ 4 – Зовнішній світ.

Розділ 4 – Зовнішній світ.

– Ти впевнена, що хочеш вийти саме сьогодні? – Знову запитала Верховна фея, дивлячись на свою маленьку внучку.

Сказати, що у старшої феї не розривалося серце, побачивши червоні після довгого плачу очі Ліри, було б брехнею. Вона ледь сама зберегла останні крихти розсудливості, щоб не накоїти лиха. І навіть затримуючи Ліру щоразу, сподіваючись, що її колись взірцева донька прийде і втішить свою кровиночку, їй довелося здатися.

Хоча, як вона могла не розуміти, що відбувається? Коли Ліра була зовсім маленькою, перебуваючи уві сні, щоб живити своє тіло сонячним світлом, росою та енергією світу Міара, її донька, не відходила від неї ні на крок. Щоправда, варто було Лірі тільки розплющити свої прекрасні очі, як Міара замкнулася в храмі, присвятивши своє життя щоденному читанню молитов і догляду за Квіткою Душ. На жаль, її дочка припустилася помилки, якої нерідко припускаються феї. Просто хтось може забути своє кохання за межами лісу, а комусь для цього необхідне все життя.

Якщо не брехати, то Верховна фея сама хотіла відпустити свою доньку, дозволити їй жити так, як вона того хоче, і повернутися тільки тоді, коли вона сама вважатиме за потрібне це зробити. Ось тільки, скільки б вона не намагалася почати розмову, не питала у Міари, чого вона хоче, та мовчала. І в підсумку все закінчилося так. Вона не наважувалася бездумно порушувати заповіді предків, підштовхуючи доньку до «бунту», але й не почула щирого бажання піти від неї.

– Я впевнена, бабусю, – зціпивши зуби, рішуче видихнула Ліра.

– Можливо, я пошкодую про це, – прошепотіла пригнічено Верховна фея, погладивши рукою скуйовджене волосся внучки. – Ліро, твоя мама дуже сильно любить тебе, але в її серці є вузол.

– Не потрібно, бабусю. Я не хочу це чути.

– Добре, я розумію.

Похитавши головою, Верховна фея могла тільки гірко посміхнутися. Вона, як ніхто інший, знала характер їхньої родини. Якщо вже щось вбили в голову, то точно нікого слухати не будуть. Утім, був у неї один спосіб, як можна запобігти непоправній образі між близькими істотами.

Змахнувши рукою, створивши своєю магією маленький конвертик, Верховна фея передала його Лірі. У конверті, звичайно ж, був лист, який вона створила також своєю магією. І цей лист, чого брехати, був особливо повним, з усіма її припущеннями та думками з приводу того, що могло статися в зовнішньому світі. Так, принаймні, вона могла бути впевнена, що її норовлива онука рано чи пізно захоче повернутися в поселення.

– Прочитай його, коли будеш готова, – серйозно промовила старша фея, свердлячи внучку пильним поглядом. – Тут усе, що я знаю. Пообіцяй мені!

– Добре, я обіцяю.

– Чудово, – кивнула вона, схвально посміхнувшись, а після передала невелику сумку Лірі. – Тут є зілля, що приховує твою природу, трохи грошей із зовнішнього світу, їжа і всякі дрібниці. Не загуби сумку.

– Дякую, бабусю, – взявши сумку, прошепотіла Ліра, відчуваючи, як на очі сльози навернулися. Сьогодні, поза всякими сумнівами, був один із найемоційніших днів для неї.

– Іди, дитя моє. Бережи себе, – відкривши пролом у бар'єрі, що оточував ліс фей, промовила Верховна фея, злегка посміхнувшись.

Кивнувши й усміхнувшись на прощання бабусі, Ліра зробила рішучий крок уперед, відчуваючи, як шалено калатає її серце. Вона покинула ліс фей, найзахищеніше місце, яке тільки може бути. Місце, де вона провела дитинство, зустріла подруг, голосно сміялася і гірко плакала. У неї була незліченна кількість спогадів, але цього разу вона вирішила піти не оглядаючись. Подивитися на світ і повернутися, коли справді буде готова до цього.

Стоячи біля краю лісу, Ліра дивилася вдалину, її маленькі крила ледве торкалися землі, і вона озиралася, немов не вірячи, що цей момент настав. Стіни лісу, зазвичай захисні й затишні, тепер чомусь здавалися їй такими далекими. Немов в один момент вона потрапила з одного світу в інший. Так незвично і трохи страшно.

Коли вона відійшла подалі, м'яка земля під її ногами поступилася місцем твердій бруківці. Від несподіванки вона навіть завмерла, ніби для неї це було випробуванням. За її спиною ліс шумів, і шепіт дерев немов намагався втримати її, але вона вже зробила вибір.

Утім, перше, що Лірі здалося незвичним – це запахи. Усілякі запахи змішалися докупи, не збагачені магією лісу, але по-своєму живі. Запах трав, землі і чогось ще, що її нюх не міг до кінця розпізнати.

На секунду застигнувши, вона згадала про важливий аспект виходу фей у зовнішній світ і швидко дістала зілля для маскування. Так інші істоти не помітять її крил і не зрозуміють, що вона фея. Хоча, було ще дещо, що їй необхідно було зробити і в один момент маленька дівчинка, більшу частину часу якою вона любила залишатися, перетворилася на красиву, дорослу дівчину. Не сповільнюючи свого росту, вона стала звичайною повнолітньою дівчиною.

Зробивши все необхідне, Ліра продовжувала рухатися вперед, і її кроки були особливо обережні та легкі. Вона стримувала в собі прагнення розкритися всьому довкола, вивільнити свої крила й полетіти вперед, як звикла робити в лісі, і утримувала свою магію при собі. Вона знала, що тут вона не може бути такою ж необережною, як раніше, адже це вже не ліс фей. У зовнішньому світі є не тільки радість, а й присутні всілякі небезпеки.

Через деякий час вона помітила вдалині високі гори, вершини яких ховалися за хмарами. Ці гори не були знайомі Лірі. Вони здавалися величними й небезпечними, наче стародавні чудовиська, що стоять на сторожі. Але чомусь вона не відчувала страху. Гори не такі небезпечні, як живі істоти. Принаймні, так їй та іншим дівчаткам завжди розповідала Верховна фея.

– Гей, попереду хтось є! – Почула вона гучний крик і різко розвернулася, бачачи вдалині... карету, яка швидко наближалась до неї.

Здається, саме так інші феї називали транспорт людей. Це були карети, вози та ще якісь коробки з колесами, які могли швидко рухатися. Злегка усміхнувшись, Ліра зупинилася і дивилася на карету, не відводячи погляду. Якщо не брехати, то їй було дуже цікаво дізнатися, яка магія могла створити такий чудовий механізм.