Розділ 3-2.

Розділ 3-2.

Підійшовши до гори, Ліра подивилася вгору, важко зітхнувши. Здавалося, що вона більше не може йти вперед, втративши всі свої сили. Колись у дитинстві вона дуже боялася цієї гори, немов бачила якесь чудовисько. Але навіть у цьому випадку щоразу йшла сюди, щоб знову побути хоч трохи поруч із мамою.

Втім, гора Зелених Тіней не настільки страшна, як їй колись здавалося. Гора стоїть на самій межі лісу, у найвіддаленішому місці, що робить її трохи загадковою. Її темні схили, вкриті густим лісом, не дають змоги сонячним променям проникати глибше, створюючи вічну тінь, яка й дала горі її ім'я.

І, чого брехати, щоразу бачачи гору, Ліра мала відчуття, що вона живе власним життям, немов сама гора – це могутня істота, обплутана корінням і гілками. З вершини до самого підніжжя тягнеться полотно моху і слизького каміння, а в повітрі завжди витає легкий аромат квітучих рослин, незвичайних і рідкісних. Але, природно, цей аромат може бути згубним для інших рас, через що їхнє поселення від самого початку і стало закритим. Вони не тільки жили у своєму власному «світі», а й рятували інших, не чекаючи ніякої подяки.

На одній з найвищих ділянок Гори Зелених Тіней ховається вхід до печери, яка і є храмом фей. І саме туди Лірі належало дістатися. Звісно, зробити це вона могла тільки задіявши свої жорсткі від напруження крила, щоб не витрачати надто багато часу. От тільки, білява фея справді не знала, як змусити себе заспокоїтися.

Здавалося, що всі шрами, які були заховані глибоко всередині, в одну мить відкрилися і кровоточили. У неї було відчуття, що в серце втикають маленькі голочки, не завдаючи нестерпного болю, але й не даючи можливості спокійно дихати. Ніби замкнене коло в один момент розпалося на тисячі частинок, ранячи її з усіх боків.

Зітхнувши, Ліра зібралася зі своїми думками і вирішила діяти. Їй уже було не двадцять і навіть не тридцять років. Вона доросла, повнолітня фея, яка сама може стати мамою. Але для того, щоб дивитися в майбутнє без оглядки, їй потрібно подолати свої дитячі образи. Сказати те, що так сильно болить і більше не думати про це.

Зібравшись із думками, наче скинувши з себе важкий тягар, Ліра змахнула крилами, більше не сміючи зволікати, і вже за кілька хвилин була на вершині гори. Доторкнувшись до, здавалося б, вузького входу в печеру, вона зачекала, доки каміння за допомогою магії фей розчиниться в повітрі, а потім зайшла всередину. Це були запобіжні заходи, які створили ще їхні пращури від відчайдушних лазутчиків, що намагалися пробратися на їхню територію з іншого боку гори.

Пройшовши довгим коридором, який був освітлений безліччю біолюмінесцентних грибів і коралів, що ростуть на кам'яних стінах, Ліра зайшла у великий круглий храм. І, природно, посередині залу її мама стояла на колінах біля Квітки Душі – джерела магії всієї гори, молячись про процвітання для фей.

Звичайно ж, для кожної феї храм – це не просто святилище, а місце сили, де кожен камінь і кожна рослина зберігає свою магію. Храм являє собою величезну залу з високими стелями, вкритими живим корінням стародавніх дерев, які вигинаються і переплітаються, утворюючи складну сітку. У центрі храму стоїть високий стовп, з якого росте чарівна квітка Душ. Її пелюстки мають відтінки небесно-блакитного та сріблястого, а їхнє мерехтіння відчувається не лише очима, а й у самому серці.

Навколо квітки також розташовані вівтарі, прикрашені кристалами, які випромінюють слабке, але яскраве сяйво. Ці кристали поглинають світло і зберігають магічну енергію, що дає змогу феям підтримувати баланс природи і таємниць, прихованих у надрах землі. Тут же знаходиться Камінь Часу, який Верховна фея використовує для відстеження подій, що відбуваються у світі людей та інших магічних істот.

– Ти прийшла, – м'яко промовила білява фея, подивившись на Ліру.

Незграбно посміхнувшись у відповідь, Ліра кивнула, подивившись на свою маму. Чого брехати, іноді їй здавалося, що вона дивиться в дзеркало, настільки вони були схожі. Принаймні на дев'яносто відсотків її зовнішність була від мами. І від цього, на жаль, було зовсім не легше.

– Чому? – Поставила найголовніше запитання Ліра, не в силах стримувати його хоч ще одну мить.

– Що «чому»?

– Чому ти залишила мене, вважаючи за краще щодня молитися Квітці Душ? Чому не приходиш до мене хоч іноді, якщо вже все одно не можеш бути поруч? Чому інші пам'ятають про мій День Народження, але ти ні? І... чому ти народила мене, якщо не хотіла виховувати під своїм крилом?

– Ліро...

– Просто дай мені відповідь, будь ласка, – з надривом попросила Ліра, відчуваючи задушливий клубок у горлі. Вона справді вичерпала всі сили.

– Тому що не могла дивитися на тебе. Щоразу, бачачи тебе, мені було важко. Пробач…

Відсахнувшись, Ліра відчула, як по щоках одна за одною покотилися сльози. Вона не могла нічого сказати, і була не в силах навіть голосно дихати від потрясіння. Звісно, вона думала про те, що правда, найімовірніше, їй не сподобається, але не припускала, що все буде саме так. Її рідна мама не могла дивитися на неї!

Розвернувшись, Ліра з блискавичною швидкістю покинула печеру, не озираючись і не слухаючи криків своєї матері. Вона хотіла якомога швидше покинути ліс і поселення фей. Опинитися якомога далі від усього, що знала. Настільки далеко, щоб серце не горіло в агонії від болю.

У цей самий час у храмі нестримно плакала схожа на Ліру фея, її мама, б'ючи себе кулаком по грудях, щоб оговтатися. Вона знала, що була неправа всі ці роки, але так і не змогла все розповісти.

– Ліро... – прошепотіла вона, упавши посеред храму. – Ти неправильно все зрозуміла, дівчинко моя. Це я не впоралася, не змогла забути твого батька. І тому не можу дивитися в твої очі, адже бачу його в тобі.

Шкода тільки, але її найпотаємніші слова більше ніхто не чув. Вона втратила найкращий час для того, щоб зізнатися у всьому.

_