Розділ 3 – Відпустити минуле.

Розділ 3 – Відпустити минуле.

Поклонившись сонцю і прочитавши свою клятву, Ліра встала. Природно, на цьому все не закінчилося. Феї також святкували дні Народження, і щойно обряд закінчився, Ліру обсипали пелюстками всіляких квітів, вітаючи її з повноліттям. Після цього всі феї взялися за руки і встали в коло, по черзі вигукуючи слова побажання і радіючи від щирого серця.

– Я так втомилася, – прошепотіла Ліра, покосившись на Нілу, яка не могла відірватися від десерту.

Звичайно ж, важливою частиною свята були всілякі десерти, які готували феї. Всі вони були з додаванням квітів і фруктів, тому мали особливо насичений запах і смак. Лірі ж не особливо подобалися надто ароматизовані десерти, тому вона залишилася байдужою до цього частування. Куди більше їй до душі були фрукти та ягоди свіжі або сушені.

– Втомилася? Ми ще до пісень і танців не перейшли. Хіба тобі зовсім не цікаво? – Скептично уточнила рудоволоса фея. – Раніше ти особливо любила ці моменти.

– А знаєш, ти маєш рацію. Це мої улюблені моменти, – усміхнулася підступно Ліра, окинувши групку дівчаток пустотливим поглядом.

Відплата – це найкраще, що тільки можна придумати. Принаймні, краще одразу ж вилити свою злість, ніж зберігати в собі невдоволення і ставати злою з приводу й без приводу. Ліра взагалі завжди вважала, що зайве психологічне навантаження нікого не прикрашає. Легкість – це запорука успіху в життя кожної феї.

Дочекавшись моменту з виступами, Ліра чекала, коли ж почнуть співати дівчатка, які допомагали їй зранку чепуритися, а потім за допомогою своєї магії почала сповільнювати час. Вона не хотіла відмотувати час назад, а просто сповільнила його, слухаючи довгі, схожі на виття привидів ноти, що було особливо комічно. Щоправда, зрозуміли її жарт не всі. Звісно, деякі дівчатка тихо хихотіли, але старші феї явно стримувалися з останніх сил, щоб не зіпсувати свято.

– Ліро! – Суворо видихнула Верховна фея.

Опустивши голову, Ліра дозволила часу текти з нормальною швидкістю і помітила кілька холодних поглядів на собі. Звісно ж, дівчата, над якими вона жартувала, були зовсім не щасливі. Скільки вони себе пам'ятали, Ліра завжди була пустотливою і ніколи не слідувала правилам. З одного боку це їх злило, а з іншого забавляло. Але, чого брехати, все залежало від того, над ким Ліра вирішувала пожартувати.

– Це помста, – одними губами пояснила їм фея причину свого вчинку.

– Помста? – Перепитала Ніла, явно побачивши все. – Що вони зробили? А, це через цю справу, – розуміюче кивнула вона, згадавши пояснення подруги зранку. – Ти, головне, не перестарайся. Усе ж вийшло виправити.

– Я й не збиралася, – знизала плечима Ліра.

Пустощі й реальна шкода, звісно, ніколи не повинні були перетнутися, Ліра це прекрасно усвідомлювала. Вона могла відмотати час, щоб пожартувати над кимось, але всі її жарти були максимально нешкідливими. Звісно, бували моменти, коли вона дарувала іншим дівчаткам отруйні квіти або ж підкидала їм змій чи павуків, але це також не завдавало феям реальної шкоди. Отрута на них не діяла, а змії та павуки не становили жодної загрози, окрім швидкоплинного переляку або ж відрази.

– Ти злишся, так? Твоя мама так і не прийшла.

Незграбно посміхнувшись, Ліра похитала головою, відвівши погляд. Чи можна сказати, що вона злилася? Напевно, їй потрібно було злитися, але вона вже давно втратила віру в те, що її мама буде такою ж, як інші. Скільки вона себе пам'ятала, єдиною, хто піклувався про неї, була Верховна фея, її бабуся. Маму Ліра бачила настільки рідко, що на пальцях можна порахувати. До того ж, ледве не кожна зустріч була її власною ініціативою.

– Скільки ви вже не бачилися? – Запитала пошепки Ніла.

– Потім поговоримо, – прошепотіла у відповідь білява фея, більше не маючи бажання пакостити, щоб відповісти дівчаткам «взаємністю».

Щоправда, коли питання було вже поставлено, вона не могла не думати про нього. Скільки насправді вони не бачилися? Гірко посміхнувшись, Ліра згадала, що це був її сорок дев'ятий день Народження. Ліра тоді сама прийшла до неї, щоб хоч так отримати дещицю материнської любові. І незважаючи на те, що мама тепло привітала її, щастя в одну мить не прийшло, адже вона забула про день Народження власної дочки. Усі навколо пам'ятали, кожен у поселенні, а рідна мама забула, приділяючи увагу лише молитвам. Хіба це не жарт?

Утім, саме після цього моменту вони більше не бачилися. Ліра просто не могла прийти до неї, плекаючи в душі образу і щиро бажаючи, щоб мама хоч раз проявила ініціативу сама. Але чи варто чекати першого кроку від когось? Чи не займе це занадто багато часу і чи не буде потім пізно? Хоча, вона ж фея часу і зможе відмотати час назад, щоб усе виправити.

Подивившись на веселих фей поруч, які щиро раділи її святу повноліття, Ліра постаралася непомітно піти, не привертаючи нічиєї уваги. Легкість, яка супроводжувала її завжди, випарувалася без сліду. На жаль, деякі питання, як і образи, не так-то просто стерти.

– Ліро, – почула вона голос Верховної феї, щойно зайшла вглиб лісу.

– Бабусю, – не обертаючись, прошепотіла ледь чутно Ліра.

– Не звинувачуй її, вона потім усе зрозуміє.

– Я не звинувачую.

– Тоді звинувачуй, – несподівано суворо промовила Верховна фея. – Піди до своєї матері і скажи їй усе, що думаєш про її поведінку, а потім приходь до мене, я виведу тебе з лісу. Не дозволяй цій образі оселитися всередині і псувати твоє чисте серце. Розкажи їй про кожен свій день Народження, скажи все, що так сильно тебе гризе зсередини, а після зі спокійною душею вийди у зовнішній світ. Я чекатиму на тебе тут завжди, моя дівчинко, – підійшовши ближче, Верховна фея, хоча ні, бабуся, стиснула руку Ліри у своїх руках. – Надай собі стільки часу, скільки тобі потрібно і тоді повертайся з гарними новинами. Тепер ти сама можеш стати мамою і виховати свою доньку так, як вважаєш за потрібне.

– Я не думаю, що підходжу на роль матері, – посміюючись, щиро промовила Ліра, відчуваючи, як на очі навернулися сльози. Вона боялася, що може припуститися помилок, яких припустилася її мама, або ж ще гірших.