Розділ 2-2.

Розділ 2-2.

Уважно подивившись на бабусю, перевіряючи, чи не жартує вона, Ліра клацнула пальцями, відмотуючи час назад. І, безумовно, якраз вчасно, адже наступної секунди до неї в кімнату зайшли дівчатка, щоб допомогти їй «причепуритися». Утім, цього разу Ліра їм подібної можливості не дала й одразу ж виставила зі свого будиночку, проводжаючи їх холодним поглядом. Хоча, чого брехати, кошмар, який вона тільки-но пережила, усе ще був надто яскравим, щоб вона просто залишила цю ситуацію без своєї уваги.

– Ліро, ти вже прокинулася? – Прийшла через деякий час Верховна фея, дивлячись на свою онуку примруженим поглядом.

– Прокинулася і ти вже була в мене, –  усміхнулася хитро маленька фея.

– Я була в тебе?

– Так. Ти сказала мені відмотати час назад, – з особливим задоволенням поділилася вона головною новиною.

– Такого не може бути!

– Ще й як може, а інакше я б не ризикнула говорити це.

Анітрохи не бентежачись перед примруженим поглядом бабусі, Ліра невинно посміхалася. Природно, вона всім своїм виглядом показувала, що її слова – це чиста правда. Вона взагалі не думала брехати, і була особливо радісною. Все-таки, як не крути, бабуся завжди їй казала, щоб вона не використовувала магію для власних незначних справ.

– Щось сталося? – Насупившись, точно визначивши, що Ліра не бреше, поцікавилася напружено Верховна фея. Якщо щось справді сталося, вона б воліла уникати проблем і не псувати повноліття своєї єдиної онуки. До того ж, цей день був дуже важливий для всіх фей.

– Нічого страшного, мене дівчатка просто хотіли причепурити до свята.

– Причепурити? – Перепитала Верховна фея і, отримавши у відповідь кивок, відвела погляд. Хоч вона не знала, що точно сталося, але це не заважало їй почуватися ніяково. Справді, її слова протягом усіх років стали в один момент жартом.

Кашлянувши, Верховна фея пішла, а Ліра хитро розсміялася. Звісно, вона не думала сильно бентежити улюблену бабусю, але й не могла залишити все просто так. Якщо так подумати, то за всі ці роки – це була єдина можливість показати наочно всім, що феї теж використовують свої сили для власних потреб. Усі вони одинакові, просто інші воліють використовувати свої сили для чогось «значущого», а вона використовує їх відкрито завжди.

– Ліро, а де всі? – Розгублено уточнила Ніла, тримаючи в руках свій поки що цілий вінок.

– Я їх вигнала.

– Чому?

– Бо ви всі разом уже зіпсували мені день повноліття, – байдуже видихнула вона, знизавши плечима.

– Уже зіпсували? Ти відмотувала час назад? – Пошепки «закричала» Ніла.

Зітхнувши, Ліра чесно кивнула, не вдаючись у подробиці. Сама вона, звісно, могла побешкетувати і розповісти бабусі про її слова, але не іншим. Верховна фея була для всіх головним орієнтиром у житті, і вона не мала наміру ставити під сумнів її слова.

Утім, іноді Лірі насправді не подобалося, що доводилося повторювати й розповідати, що ж сталося. У дитинстві бувало навіть таке, що вони домовлялися з Нілою відмотати час назад, але потім тільки вона одна знала, що в них було на годину більше часу на ігри. У своїй магії, як не крути, але вона була абсолютно одна. Хоча, в деяких випадках, як із бабусею, це виключно плюс.

Взявши вінок з рук подруги, застережливо подивившись на неї, Ліра швидко вдосконалила його, «піднявши» всі квіти і листя, які трішки зажурилися. Вона в буквальному сенсі змогла за п'ять хвилин повністю доробити недосконалий вінок найкращої подруги, самостійно одягнувши його собі на голову. На жаль, вмінню Ніли вона вже не могла довіряти. Та й ще надто свіжими були спогади.

– Так набагато краще, – анітрохи не образившись, похвалила її Ніла.

– Ти молодець, гарний вінок вийшов, – промовила у відповідь Ліра, посміхнувшись. – Ходімо, вже скоро буде час. Пора мені ставати дорослою.

Переглянувшись, дівчатка взялися за руки і вийшли на вулицю, де вже зібралися всі феї їхнього поселення. Звичайно ж, у такий чудовий день усі хотіли бути присутніми, адже повноліття – це новий виток у житті для кожної феї. Сама Ліра також не раз була присутня на обряді поклоніння сонцю інших фей, спостерігаючи за цим священним дійством.

– Ліра, настав час, – подивившись угору, голосно сповістила всіх Верховна фея. – Давай, дівчинко, прийшов твій час.

Кивнувши, Ліра спустила в коло з квітів, яке спеціально підготували для неї. Це коло знаходилося на місці, де було найбільше сонця в лісі, і щойно перший промінь сонця опускався на землю, феї проводили обряд. Відчувши енергію сонця, Ліра опустила на коліна і торкнулася головою землі, відчуваючи кожною клітинкою свого тіла енергію природи. Буквально кожна волосинка на її тілі була наповнена первозданною енергією, перетворюючи її з маленької дівчинки на дорослу дівчину.

– Я, фея часу, в день свого повноліття присягаюся: берегти кожну мить, цінувати її унікальність і красу. Використовувати свою силу, щоб допомагати тим, хто загубився в часі. Слухати й поважати стародавні мудрості, зберігаючи рівновагу між минулим і майбутнім. Прагнути гармонії, зберігаючи рівновагу в усьому, що стосується часу та його плину.

– Молодець, дівчинко, – похвалила її Верховна фея. На здивування старшої феї, цього разу її вічний головний біль не став влаштовувати своїх пустощів.

– Час – мій дар, і я в ньому живу, – видихнула приглушено Ліра те, що йшло з глибини її серця.

Ледь не поперхнувшись повітрям, Верховна фея могла тільки махнути рукою. Стандартна клятва, яку старші феї підготували ще десять років тому, щороку перевіряючи й думаючи про те, як її вдосконалити, була вдосконалена в одному моменті. Але, це був день повноліття Ліри і ніхто не мав права втручатися в її клятву. Можна направити, але не можна прожити чуже життя. Усі труднощі, з якими доведеться зустрітися Лірі, може подолати тільки вона одна.

_