7 Розділ. Я не для стосунків.

Я вийшов на вулицю, вдивляючись у перехожих, які неквапом діставали парасолі, щоб сховатися від дрібного весняного дощу. Повітря було насичене вологістю, а аромат дощу мав майже заспокійливу, майже медитативну дію. Я вдихнув його глибоко, повільно, крізь ніс — на повні груди. І заплющив очі.

Фея дощу, — промайнула думка. Я ледь усміхнувся.
Цікаво, де вона зараз?

І саме в цю мить я відчув дотик. Теплі, тендітні руки ковзнули по моєму тілу й обійняли мене ззаду. Її тіло притулилося до мого — м’яко, без натиску, ніби запитуючи дозвіл, а не вимагаючи близькості.

— Про що думаєш? — почулася за спиною Ясина тиха інтонація.

— Ні про що. Просто дихаю, — відповів я, не розплющуючи очей.

— Ти сьогодні поїдеш до мене? — її голос здався не надто впевненим. Наче вона не питала, а просила.

Я розвернувся й подивився їй в очі.
— А ти цього хочеш? — спитав я. І хоч відповідь була очевидною, слова вирвалися самі. Можливо, просто хотів її трохи подразнити.

— Хочу, — майже пошепки. Вона знову притулилася до мене, обіймаючи щільніше, ніби намагаючись закріпити свою присутність у моєму просторі.

Я нахилився й поцілував її. Ніжно. Самовпевнено. Вона відповіла — повністю, без спротиву, без сумнівів. У її тілі не було жодної напруги — лише бажання бути поруч.

— Посоромтеся вже, тут діти ходять, — пролунав глузливий голос Віталія, який саме вийшов з дверей.

Ми мимоволі розірвали поцілунок. Незручно? Ні. Просто момент розчинився.

До нас долучилися інші.

— Ну що, по домівках? — гукнув Максим.

— Я точно додому, — сказала Анна, кутаючись у легку куртку Макса.

— Тоді, може, викличемо таксі? — запропонувала Іра, поглянувши на Ясю.

— Я до сестри, мені тут поруч, — сказав Віталій, потиснув нам руки й неквапно рушив під дощем, зникнувши за рогом.

— Тоді я, Дмитро, Іра і Максим можемо поїхати разом — нам в один бік, — сказала Яся, і я майже фізично відчув, як швидко вона вибудовує план.

— Ні, ви Юру з собою захопіть. А ми з Анею вже вирішили — прогуляємося трохи, подихаємо свіжим повітрям, — сказав Максим мимохідь.

Їхні обличчя змінилися одночасно. І Яся, і Іра не приховали здивування. Вони цього точно не очікували.

Анна подала Максу куртку. З усмішкою:
— Вона мені не до лиця.
Хоча, думаю, це був просто жарт.

Попрощалися й рушили в напрямку набережної. Їхні голоси губилися в дощі, але легкий сміх час від часу долинав до нас.

Я дивився їм услід.
Вперше мені справді стало цікаво — що там у чиємусь особистому житті.
Незвичне відчуття.

Ми зайшли до її квартири. Я допоміг їй зняти пальто, і вона відразу припала до мене з поцілунками, знімаючи з мене куртку. Вона знала: довгі розмови мене виснажують — та й не за кавою я сюди прийшов. Уже майже три місяці між нами тривають стосунки, які, здається, влаштовують нас обох. Я принаймні на це сподіваюся.

Я легко розстебнув її сукню на спині, і вона плавно вислизнула з неї, залишившись у тонкій мереживній білизні та чорних капронових панчохах. Це лише посилило моє бажання. Вона завжди виглядає неймовірно — і знає про це.

Довге, хвилясте чорне волосся спадало їй на плечі, обрамлюючи обличчя з милими ямочками на щоках, які з’являлися, коли вона посміхалася. Великі блакитні очі світилися грайливою звабою. Вона виглядала так, ніби створена, щоб надихати. Її тіло — мов музичний інструмент, який хочеться вивчати пальцями та губами: витончена талія, довгі ноги, округлі стегна, спина, що вигиналася у русі, як у танці.

Яся притиснулася до мене, ніби благаючи скуштувати її — не лише тіло, а й характер, пристрасть, живу енергію. Її шкіра була теплою, наче дихала, і сам дотик до неї збуджував до тремтіння. Я обійняв її у відповідь, і наші тіла розчинилися одне в одному — без заборон, без сорому, без зайвих слів. Вона дивилася мені в очі з тихим благанням: «Будь зі мною». І я був — бодай на цю ніч, повністю, без залишку.

Ми не поспішали. Її подих біля мого вуха, легкі доторки пальців по моїй шиї, плавний вигин її спини — усе це зводило мене з розуму. Я не думав про час. Не думав ні про що, окрім неї. У такі моменти вона мені подобалася до болю, до нестями. Я відчував себе живим. Здавалося, що здатен на кохання.

Мої руки пестили її тіло, а губи жадібно смакували кожен сантиметр її шкіри. Вона була неперевершена — справжнє уособлення пристрасті, жінка, яку хочеться кожною клітиною.

Але все стихло, щойно скінчилася та мить.
Я лежав поруч із нею.
Моя рука ковзала по її плечу, але вже без тієї ніжності, без пристрасті.
Зникло відчуття закоханості.
Мить минула — і Ярослава втратила свою чарівність у моїх очах.
Напевно, я просто не створений для кохання.
Цікаво, а Фея… Вона змогла б щось змінити? Чи стала б такою ж, як усі інші?

— Діма, я хотіла спитати… — її голос прозвучав тихо, майже невпевнено.

— Що саме? — я продовжував проводити долонею по її плечу, майже механічно.

— А ти не думав… Можливо, у нас би все вийшло?

Я завмер. Вона затихла, затримавши дихання, чекаючи моєї відповіді.

— Я ж не обіцяв тобі стосунків. Чесно сказав, що нічого серйозного не буде.
Ти сама наполягала на цих зустрічах, казала, що це тобі підходить, — я намагався говорити спокійно, але всередині все закипало.
Мене дратувала ця розмова.

— Я знаю… Просто подумала… Можливо, щось змінилося, — вона подивилася мені в очі, шукаючи там бодай іскру надії.
Але там було порожньо.

— Думаю, ти почала закохуватися.
А я не зможу дати тобі того, чого ти хочеш. Нам краще припинити ці зустрічі.
Я знав, що ці слова зроблять їй боляче. Та грати у почуття мені не хотілося.

Я підвівся з ліжка й почав одягатися. Вона відвернулася, але я знав — вона плаче.
Сльози тихо стікали по її щоках, поки вона вдавала байдужість.

Я накинув куртку, коли вона обійняла мене зі спини — міцно, ніби хотіла зупинити весь світ.