6 Розділ Макс і Анна.

Комедія й справді була смішною — у залі стояв гул голосного сміху, немов хтось налаштував загальний настрій на одну хвилю. Яся весь час гладила мене по руці — спершу це здавалося дрібницею, але з кожною хвилиною починало дратувати. Її нав'язлива тактильність викликала нестримне бажання просто прибрати руку або навіть трохи відсторонитися. Я не раз казав їй прямо, що мені це некомфортно. Вона кивала, усміхалася винувато — та минав якийсь час, і все починалося знову, наче вона не чула або свідомо ігнорувала.

Мабуть, саме через це мій погляд поступово відлип від екрана й почав блукати залом. Він зупинився на Максимі та Анні. Вони сиділи трохи осторонь — сміялися, нахилялися одне до одного, шепотіли щось на вухо, і видно було: їм добре. Обом. Вони були у своїй окремій бульбашці — невимушені, природні, не на показ. І це мене відверто здивувало.

Максим завжди був із тих хлопців, біля яких дівчата підсвідомо хочуть виглядати кращими, ніж є. Високий, світловолосий, з недбалою, але модною зачіскою, у вусі — чорний пірсинг, що додавав йому якогось урбаністичного вайбу. З дитинства займається кікбоксингом — і це не просто спорт, а частина його енергії. Не дивно, що дівчата від нього втрачали голову. Навіть Яся, яка витратила стільки зусиль, аби я проводив із нею час, частенько задивлялася на нього і фліртувала, не надто криючись.

Але Анна не поводилася як інші. Вона, здавалося, взагалі не грала в ці ігри. Без макіяжу, у вільному худі, з недбало зібраним волоссям, зручно вмощена на кріслі, вона сміялася так, як сміються діти — щиро, голосно, часом навіть хрюкнувши від сміху й давлячись попкорном. І це не викликало в нього ніякого осуду — навпаки, вони починали сміятися ще більше. Наче двоє людей, які дійсно бачать одне одного без масок.

Я мимоволі пригадав, як два роки тому саме Максим привів її до нашої компанії. Вони познайомилися десь на змаганнях — подробиць я не питав, бо тоді це було неважливо. А тепер… тепер мені цікаво. Цікаво, що між ними. І якщо щось є, то чому хлопець, який міг обрати будь-кого, зупинився саме на ній?

Фільм закінчився, і ми неквапно попрямували до виходу. Яся міцно тримала мене за руку, ніби боялася спіткнутися чи просто відстати. Іра хвацько вчепилася в Юру, який аж світився від задоволення, не помічаючи, як вона крадькома озирається, шукаючи очима Максима. А той тим часом жартував з Анною, яка, здається, просто насолоджувалась моментом.

Анна озирнулася, тримаючись за живіт, і, надувши губи, театрально зітхнула:

— Мій живіт голодний!

Вона завжди так казала, коли хотіла їсти. Ця фраза була її фірмовою, майже як візитівка.

— Агов! Чули? Ідемо їсти! — гукнув Максим і, не чекаючи згоди, впевнено рушив до виходу, слідом за Анною.

Я помітив, як Яся з Ірою переглянулися — у їхніх поглядах блиснули дрібні чортенята. Інтуїція підказувала: у центрі цієї блискавки — Анна.

Ми всі зібралися у затишній піцерії. Замовили чотири великі піци. Яся з Ірою, як завжди, взяли собі по легкому салату — більше для вигляду, ніж з голоду. Анна ж замовила гігантський бургер — звісно, хто б здивувався? І ми з хлопцями вирішили не пасти задніх — взяли по бургеру, аби не виглядати скромніше за неї.

Максим був у своїй стихії — розповідав щось із захопленням, ми слухали, посміхались, вставляли репліки. Я час від часу піджартовував, Віталій та Юра підтримували мене з обережною іронією. Іра з Ясею стріляли очима, сміялися, ловили увагу. А Анна... вона просто їла. Їла з такою зосередженістю, наче навколо не було нікого. Слухала, кивала, щось часом коментувала, але головне — їла.

У якийсь момент я просто завис, спостерігаючи, як вона поглинає той бургер.

"Така худа — а їсть, як верблюд... Спробуй таку прогодуй", — майнула думка, і я мимоволі усміхнувся.

Саме в ту мить соус із бургера хлюпнув їй просто на худі.

"Ну і порося", — подумав я і, не втримавшись, хіхікнув уголос.

Макс одразу потягнувся до серветок і обережно витер пляму з її худі.

— Ну ось, ще одне худі під загрозою. Ти взагалі можеш їсти охайно? — сказав він з легкою усмішкою, у його голосі звучала тепла турбота, замішана з жартом.

— Можу... але це несмачно, — відповіла Анна з набитим ротом і усміхнулася так щиро, що мимоволі захотілося усміхнутися у відповідь.

У цих двох явно щось є, — подумав я.