5 Розділ. Зустріч з друзями.

Прокинувся близько дев’ятої, але в тілі все ще відчувалась втома — глибока, тягуча, ніби ніч не принесла жодного відпочинку. Іти кудись не було ані сил, ані бажання. Та сьогодні мав приїхати Макс, а Ася, як завжди, розписала день по хвилинах.

Підвівся, важко поставив ноги на холодну підлогу й попрямував на кухню. Випив склянку води — вона обпекла холодом горло — і мовчки поставив варитися п’ять яєць.

Поки сніданок готувався, впав на підлогу й почав відтискатися. Сорок разів — щоденна рутина, зарядка для тіла, яке відмовлялося прокидатися. Потім — ще декілька повторів на прес. М’язи боліли, але принаймні це був  контрольований біль.

Коли таймер пролунав, переклав яйця в холодну воду й рушив у душ. Прохолодна вода стікала по шкірі, мов скляні нитки — різко, безжально. Нарешті очі відкрилися остаточно. День починався.

Я приїхав до центру близько дванадцятої. Біля входу до кінотеатру вже стояли Максим, Юрій і Віталій. Максим щось весело їм розповідав — по їхніх обличчях бігали тіні здивування й захвату. Та він завжди мав талант притягувати до себе увагу. Для всіх — взірець.Подумав я.

Побачивши мене, Макс миттєво змінився — його обличчя перекосили карикатурні гримаси, одна за одною.

Що за ідіот, — подумав я, мимоволі всміхнувшись на всі тридцять два зуби.

— А ось і наш плейбой номер один! — майже вигукнув він, замахуючись на «дай п’ять».

— А з яких це пір ти пішов на пенсію? — не відстав я, зустрівши його долоню. Потиснув руки іншим — усе, як годиться.

— Дівчат ще немає? — озирнувся я навколо.

— Анна відійшла на хвилинку, а решта ще не під’їхали, — відповів Віталій.

Саме в цей момент з дверей вийшла Анна. В руках — велетенський стаканчик із гарячим напоєм. Як завжди — без макіяжу, в широких штанах, оверсайз худі та кросівках. Волосся зібране у хвіст, кілька шпильок  тримали неслухняні пасма біля скронь.

— Привіт, — кинула вона тепло, з тією звичною рівною усмішкою.

Я кивнув.

— Ти знову взяла відро чаю? — Максим склав руки на грудях і поглянув на неї, наче вчитель у молодших класах.

Анна підняла кутик губи, і на мить здалося, що зараз заричить, мов сердитий пес. Я не втримав усмішки — вийшло кумедно.

— А он і дівчата! Ого, прям повний парад, — прокоментував Віталій.

До нас прямували Яся з Іриною. Обидві — темноволосі, в коротких сукнях, розстебнутих пальтах, темних колготках і на підборах. Макіяж — з розмаху. Здавалося, що вони прямують не до кінотеатру, а на червону доріжку.

На їхньому фоні Анна здавалася не просто сірою мишкою — її можна було б не помітити взагалі. Я глянув на неї — вона мовчки сьорбала свій чай, від якого пахло імбиром і чимось затишним, поки Максим щось завзято їй доводив, розмахуючи руками.

— Привіт! — весело й майже в унісон вигукнули дівчата.

— Привіт! — відповіли ми хором, хто швидше.

— Ну що, ви вже взяли квитки? — запитала Яся, склавши руки на грудях, ніби це був допит.

— Я з Анною вже взяли, — спокійно відповів Максим.

Усі здивовано повернулися до них.

— Що? — буркнув він, відчувши погляди.

— Нічого, — швидко й трохи ніяково кинула Яся, знизуючи плечима.

Ми зайшли до кінотеатру, докупили квитки й направилися до залу. Макс з Анною сіли попереду — окремо. Ми ж — решта п’ятеро — розмістилися в одному ряду посередині.

Світло згасло. Комедія почалася.