4 Розділ .Зустріч з Настею.

Зміна закінчилася, і я з полегшенням зняв краватку у кімнаті для персоналу. День був виснажливим — довелося пильнувати, щоб банкет пройшов ідеально, без жодного прорахунку.

Я кинув погляд на екран телефону — одне нове повідомлення від Ясі:

СМС

— Ти сьогодні приїдеш?
— Мені тебе чекати?
— Подзвони.

Я на мить завмер. День був непростий, і думка їхати кудись викликала лише втому.  Так само як і слухати її докори, що ми бачимося надто рідко. Не зараз.

Я відклав телефон і почав перевдягатися, повільно, немов кожен рух допомагав скинути з себе не лише форму, а й тягар дня.

Ніч виявилася прохолодною, але приємною. Я вирішив не викликати таксі. Хотілося пройтися — привести думки до ладу або просто зануритися в тишу нічного міста.

— Дін! — почувся знайомий голос за спиною.

Я озирнувся. До мене прямувала Настя — її хода, впевнена.

— Дін, ти чому ще тут у такий час? — запитала вона з ноткою турботи.

— Насть, скільки разів казав — не клич мене Дін. Я вже не дитина.

— Ой, та для мене ти завжди будеш Дінь-Дінь, — засміялася вона.

Я закотив очі, але посміхнувся.

— Ти з роботи?

— Ага. А ти з ким тут? — я кивнув у бік компанії людей.

— Ми з колегами святкували день народження. Чекаємо на таксі. Тебе підвезти?

— Ні, дякую. Прогуляюся. — Я зловив себе на тому, що мені приємно її піклування.

Вона раптово обійняла мене — тепло, щиро, з тією наївною любов'ю, що лишається тільки в родині.

— Люблю тебе, Дінь-Дінь.

— І я тебе, сестричко. Будь обережна, добре?

— Домовились. — Вона підморгнула, розвернулася й побігла назад до своїх.

Я ще трохи дивився їй услід із легкою усмішкою. Настя завжди була для мене тією людиною, що вміла зробити мій світ яскравішим навіть у найпохмуріший день.

Я знову рушив у бік дому, розмірковуючи — про все й ні про що водночас.У нічній прогулянці містом є щось заворожливо. Здається, змінюється не лише повітря — змінюєшся і ти сам. Я часто гуляю ось так — наодинці, мовчазний спостерігач під тьмяними ліхтарями, серед шепоту дерев і далекого гулу машин. Сумніваюся, що з кимось прогулянка могла б бути такою ж.

Я вже пробував — з Ясею. Але вона постійно про щось говорить, або скаржиться, що втомилася, і доводиться викликати таксі й везти її додому. А нічне місто не терпить метушні. Воно — для тиші, для думок, що виходять із тіней. Для тебе і твого відлуння.

Гуляти вночі треба самому. Щоб чути себе. Щоб відчути себе.