Розділ 6. Коли мрія здійснюється.

Сола Ташенг

Ми вийшли з кафе і я направилася за ними.

- Сьогодні моя черга бути гідом на фестивалі, -  сказала Фелі.

Зараз ми відправимося на ярмарку, яка буває лише тут.

- І там є те чого більше ніде в нас не знайдеш.

- Цікаво буде там побувати.

Мене завжди дивувало як в нашому місті поєднувалося минуле і сучасне. Ось і зараз ми пройшли старовинною вуличкою, а одразу після неї будівлі в стилі кіберпанк.

Зайшли в двері і за ними побачила те що тут називали ярмаркою. Від різних яскравих кольорів і лавок з товарами сліпило очі. Я пройшлася рядами, але знайти потрібне не вийшло. Аж ось мені на очі натрапив музичний магазин і я швидко зайшла в нього.

Тут була так багато рідкісних дисків, різних музичних інструментів...

- Вам чимось допомогти? - від роздумів мене перервав голос.

- Була б вдячна. Тут просто неймовірно і я зовсім не знаю, що вибрати.

- Сола Ташенг. Обрана. Музикантка, - задумливо сказала вона.  

Жінка пішла вглиб магазину і вийшла з флейтою.

- Вона належала твоїй мамі. Сподіваюся допоможе тобі в майбутньому.

- Дякую, але звідки ви знаєте хто я? 

- Мені багато відомо, дитя. А тепер йди.

Я взяла декілька дисків. Обережно заховала флейту в сумку, наче це найцінніший скарб і вийшла. Розгублено озиралася навколо, але посміхнулася, коли побачила Фелі.

- Тут так легко загубитися. Ти знайшла потрібне?

- Так, а ви?

- Ми зробили це раніше, - загадково посміхнувся Ян.

- А тепер я б хотіла відправитися по глінтвейн до сонячних.

- О я теж.

- У нас вже навіть думки сходяться, - розсміялася вона.

Але перед тим Фелі провела мені екскурсію всім фестивалем.

- Я б взяла на прокат літаючі тарілки, бо обходити це все занадто складно.

- О, то вони справді існують, - сказала з захопленням роздивляючись дивний транспорт.

Він справді був формі тарілки, всередині було три крісла і пульт управління, коли ми сіли верхня кришка закрилася. Фелі натиснула кнопку і ми злетіли.

- Неймовірно, - сказала розглядаючи все внизу.

Спочатку ми облетіли коло і я змогла все роздивитися. Що ж я недарма так хотіла потрапити сюди.

- Скажеш, якщо захочеш десь спуститися.

- Так звичайно. 

Ми пролітаємо знамениту дорогу тисячі ліхтарів.

- Тут будь ласка.

- Звичайно, - киває подруга.

Я виходжу і зачудовано дивлюся на вогні. Кажуть, якщо повісити тут свій ліхтар і загадати бажання і воно збудеться. Інші, що від кольору залежить, яка Хранителька прийме твоє прохання. Я проходжу в найближчу лавку.

- Світлого фестивалю, - вітаюся.

Я б хотіла придбати ліхтар.

- Блакитний чи жовтий? - одразу запитують мене.

- Перший, - не задумуючись відповідаю.

Хоча знаєте загорніть два блакитних і один жовтий.

- Але ж просять допомогу лише в одної Хранительки.

- А я маю що сказати обом, - холодно відповіла я.

Я виходжу з покупкою і підходжу до брата і сестри.

- Два з них мій подарунок вам.

- Дякую, - обіймає Фелі.

Мені жовтий. Вона бере його відходить, вішає, і починає щось розлючено шепотіти.

- Дякую, Соло. Хай Хранителька почує наше прохання.

Дивно, але ми йдемо разом, прикріплюємо їх в спеціальні місця для них і кожен починає просити своє. Я не слухаю його, хоча вловлюю ім’я Лейла, дежавю, і часова петля.

- Я хочу подякувати вам Хранителько, - кажу.

Якби не ви я може і не була тут. Хай справедливість відновиться.

- Неочікував, що ти вибереш Лунерію.

- Просто хтось, тобто твоя сестра забрала у мене ліхтарик, - але все ж я посміхаюся.

І знаєш шкода, що не можна почути, що вона їй говорить. Знаєш, поки твоя сестра зайнята ти б не міг мене сфотографувати.

- Без проблем, дякуючи моїй сестрі, я вже майстер в цьому, - посміхнувся він. 

- Це чудово.

Я передаю йому свій фотоапарат. І починаю позувати для фотографій. Ще одне моє улюблене заняття, крім співів.

- О та ти ж та сама кого брали для обкладинки альбому Санфрайт, як ти там опинилася?

- Щасливий збіг обставин, прийшла за оголошенням, мене взяли, бо перед тим я вже зарекомендувала себе в модельній індустрії.

- Цікава ти особистість, Соло, - в його відчуженому погляді вперше проявився інтерес.

- Я все, ще нас разом сфотографуй.

- Ви так гармонійно виглядаєте. Фелі, ти точно не прийомна?

- Та ну тебе.

Після цього я займаю місце Яна, а він іде до своєї сестри. Так приречено йшов, що я не могла не увіковічнити цей момент.

Після цього ми вирушаємо далі у знаменитий парк зелених коридорів. Він справді складається лише з повністю зелених тунелей, але ними можна пройти в будь-яку точку Фестивалю, головне знати куди йти.

А наступним нашим пунктом стало  

Кафе "Захід Сонця", відразу кидалося в очі через своє розташування. Воно знаходилося одночасно в двох зонах, але це був лише початок мого здивування.

Як тільки ми зайшли в середину, ми мали роззутися і залишити взуття в камері сховку, що ми і зробили. Я ступила на підлогу і з подивом зрозуміла, що вона тепла, а відчуття наче йдеш пляжем, завжди хотіла побувати на морі і це здійснило ще одну мрію.

- Зараз ми пройдемо на терасу, де можна вибрати краєвид з вікна.

- Можна море, - швидко сказала.

- Прекрасно, я хотіла те саме, - посміхнулася Фелі.

- Принаймні це краще за твої попередні ідеї, - відповів Ян.

Я повернулася до вікна і побачила безкрайнє море, а сама тераса перетворилася на балкон. Так само тут був спуск і я не роздумуючи вступила вниз.

Це було неймовірно відчувати дотик хвиль, запах бризу, і легкий вітер, який розвівав моє волосся. Мене огорнули теплі сонячні промені, наче кликали мене йти далі. І я пішла. З ілюзії мене витяг Мар'ян. Але чи справді це була вона?