Розділ 2. Запрошення в казку

Сола Ташенг

Переглядаю новини міста. На очі натрапляє одне важливе оголошення і я вкотре з сумом переглядаю його. 

Фестиваль Місяця й Сонця, на яке хотів потрапити кожен мешканець Ейлінору, але не кожному була дана така можливість. І я саме з таких, зі своєю мамою Айрінеллою, жила в найбіднішому районі, і надії що хтось справді пришле запрошення не було. 

А без нього потрапити туди неможливо, хоч якби не хотілося, вже завтра він закінчується. 

- Соло, - чую голос мами.

- Іду мамо, - кажу закриваючи вкладку.

Ще не встигнувши спуститись чую дзвінок у двері і завмираю. Можливо це саме те чого я чекаю

- Відкрий, будь ласка.

Можна було і не просити, швидко спускаюся вниз, але спочатку запитую

- Хто там?

- Вам запрошення на ім'я Сола Ташенг.

Здається в цю мить серце завмерло, а дихання зникло.

- Так це я, - кажу відкриваючи двері.

- Тримайте, - він передає конверт і швидко йде.

Звичайно, кому взагалі захочеться довго залишатися в цій дірі. Не сказала б, що  ми погано жили, це більше нагадувало, наче вони від когось переховуються.

- Соло? Що там? - кличе мене мама. 

- Запрошення, - тихо промовляю, і швидко йду в кухню.

Я передаю їй в руки конверт, вона відкриває його і починає уважно читати текст. Один раз, другий.

- Як виглядав той хто передав його тобі? - її погляд порожній.

- Я не пам'ятаю. Але у нього точно було волосся золотого відтінку зі сріблястими і темними локонами.

Конверт падає з її рук, але вона не звертає на це увагу.

- Це був він. Знову прийшов руйнувати моє життя, - розлючено прошипіла мама.

- Ти знайома з цим хлопцем?

- Соло, йому тисячі років, - відповідає вона ледь посміхнувшись.

- Він безсмертний, і тому так молодо виглядає?

- Саме так. Лорі мандрівний музикант, який підпорядковується Хранительці і це нагорода за його працю. 

- Тій самій? - вражено запитую.

- Тій самій, - фиркає мама.

Колись мені теж прийшов такий лист, я була така щаслива взнати, що можу стати обраною. Це було як запрошення в казку, яка розбилася об реальність.

Народилася ти і нам прийшлося ховатися від Хранительки.

Не знала, що відповісти, вражено спостерігаючи за нею.

- Я так сподівалася потрапити туди, а тепер що?

- У мене є одна ідея як сплутати всі карти Хранительці, а у тебе буде можливість справді насолодитися фестивалем.

- І що ти пропонуєш?

- Я піду замість тебе, ми достатньо схожі щоб нас могли сплутати.

- Це звичайно все чудово, але де ти візьмеш запрошення для мене.

Вона засміялася.

- Вперше ми всі наївно віримо в магію цього свята, але вже давно з нього зробили дешевий спектакль і це справді занадто сумно.

- А якщо я істинна обрана?

Мама киває.

- Це можливо доню і я сподіваюся на це, але для цього тобі не можна виступати відкрито, інакше спіткає подібна до моєї доля.

- Тоді я погоджуюся з тобою, але хіба у тебе вийде це провернути?

- Ти підеш під моїм ім'ям. Я знаю чари, які допоможуть зробити це. Можеш йти збиратися поки я все зроблю.

Зібравши рюкзак думаю спускатися, але як в трансі відкриваю одну з шухляд і виймаю кулон, який у мене з народження і був єдиною згадкою про мого батька. Застібаю на шиї і ховаю під футболку.

- Мамо, я вже.

- О ти взяла захисний амулет.

- Тобто?

- Лоренс зрозумів, що щось не так і перед тим як Хранителька забрала його віддав мені цей амулет. Цікаво, може через нього ми й досі живі?

- Що сталося на фестивалі? - запитала я ще раз.

- Ми не врахували те, що Хранителька все знає, але тепер я виправлю свої колишні помилки. Я повинна захистити тебе.

І звільнити Лоренса від впливу Хранительки, - тихо шепоче вона.

- Це дивно. Є ще щось, що я маю знати?

- Відірвися на повну, але не втрачай пильність, інакше програєш.

Вона сідає в крісло тримаючись за голову.

- Цитрамон дати? - ми не використовували магію, щоб нас не вистежили і весь цей час прикидалися звичайними людьми.

- Ні це через те, що я хочу згадати закрите блоком. Але я спробую.

Лоренс говорив про якусь печатку і вона може з'явитися лише на Фестивалі. І я знайшла її, Соло, а після того я прокинулася вдома вагітна тобою.

- Хранителі Сонця і Місяця, я хочу потрапити туди лише, щоб розгадати, що сталося двадцять років тому!

- Чудове рішення, - посміхається мама, але її погляд сумний.