Розділ третій

Ранок у відділі видався незвично жвавим. Ледь переступивши поріг, Тітов не одразу зрозумів, чому колеги так метушаться. Черговий біля входу лише підігрів цікавість.

— Денисе Сергійовичу, поспішайте! На вас чекає гарна новина!

Але слідчий лише похмуро пройшов через турнікет. Зараз йому хотілося не новин, а склянки холодної води та кількох таблеток аспірину.

Саприкін зустрів підлеглого просто в коридорі.

Міцно потиснувши йому руку, підполковник без зайвих передмов повідомив:

— Дубінець, здається, спіймав цього покидька.

Денис насупився.

Його насторожили одразу дві речі. Перша — слово «здається». У таких справах поліцейський не повинен сумніватися: або є докази, або їх немає. Друга — прізвище Дубінець. Поєднання слів «Дубінець спіймав» звучало майже неправдоподібно.

Володимир Дубінець роками займався побутовими злочинами. Він любив гучні розмови, не любив складної роботи й за кожної нагоди намагався приписати собі чужі заслуги. За роки служби в одному відділі Тітов навчився триматися від нього подалі.

— І де зараз підозрюваний? — обережно запитав Денис.

— Де ж іще? У кімнаті для допитів.

— Можна бути присутнім?

— Поспостерігай. Послухай. Тільки не втручайся.

Саприкін уже збирався йти далі, але Денис зупинив його.

— Товаришу підполковнику… А як його взяли?

Максим Валерійович помітно пожвавився.

— Влаштували засідку в парку. Наша співробітниця зображувала самотню перехожу. Цей мерзотник клюнув. Дубінець першим накинувся на нього, опера допомогли скрутити.

Денис мовчки слухав.

— А о котрій годині його затримали?

— Учора ввечері. Дубінець запропонував операцію «на живця». Спрацювало. Попалася наша хижа рибка.

Кабінет гудів від розмов. Колеги жваво обговорювали затримання ймовірного маніяка. Щойно Тітов увійшов, хтось не втримався від жарту. Анна саме розрізала шоколадний рулет на шість однакових шматків, щоб вистачило кожному.

— Денисе! Ти вчасно. У нас тут якраз солодкий стіл намічається!

Тітов мав похмурий вигляд і мовчки щось шукав на своєму столі.

— У тебе є аспірин?

Анна облизнула забруднені шоколадом пальці й підійшла до своєї сумочки.

— Щось сталося? — тихо запитала вона.

З усіх співробітників саме з Анною Денис міг поговорити по душах.

— Голова розколюється… Піду до кімнати для допитів.

Він уже попрямував до дверей, але раптом зупинився, наче згадав про щось важливе.

— Ти вже бачила підозрюваного? Які думки?

Анна знизала плечима.

— Покидьок. Для мене вони всі на одне обличчя. Ти в нас містер Шерлок Холмс.

Тітов налив із кулера води, кинув у склянку таблетку аспірину й дочекався, поки вона приємно зашипить.

Біля кімнати для допитів він викинув порожній стаканчик у смітник.

Кімната для допитів виглядала саме так, як її зазвичай показують у кіно: невеликий стіл, кілька стільців і голі стіни.

Володимир Дубінець, засукавши рукави світлої сорочки, звіриним поглядом свердлив худорлявого білявого чоловіка років тридцяти. На щоці затриманого темніли свіжі садна, пальці набрякли й набули болісного синюшного відтінку.

— Помилуйся! Це наш душогуб! — із задоволеною посмішкою представив його Дубінець.

Денис мовчки підійшов до столу й зупинився збоку.

— Я нікого не вбивав… — ледве чутно пробурмотів затриманий.

— Не бреши мені! На дівчат нападав?

Чоловік підняв мутний погляд. Його розширені зіниці майже не реагували на світло.

— Будь ласка… Мені погано. Я зараз помру…

— Що з ним? — запитав Денис.

Дубінець усміхнувся.

— Ломка. Без дози ковбасить.

— Зараз принесу води.

Тітов вийшов із кабінету.

Щойно двері зачинилися, Дубінець різко схопив затриманого за волосся й нахилився до самого його обличчя.

— Слухай сюди. Ти вже влип. Співпрацюватимеш — покличу лікаря. Він допоможе тобі пережити ломку. Мовчатимеш — ніхто до тебе не прийде.

Той судомно закивав.

— Буду… Буду співпрацювати…

Дубінець розтиснув пальці.

— Добре. Тоді скажи мені спокійно: вбивство на набережній — твоїх рук справа?

Чоловік мовчки тремтів.

— Ні… Я нікого не вбивав.

Удар долонею по столу луною прокотився кімнатою.

У цей момент двері відчинилися. Денис увійшов, тримаючи в руці пластиковий стакан із водою.

— Ти йому ще чаю з печивом принеси, Тітов!

Денис нічого не відповів. Він поставив воду перед затриманим.