Розділ XVI. Чужа розмова

Арман сидів у приймальні нотаріальної контори вже кілька хвилин. За дверима кабінету синьйора Полано час від часу долинав приглушений голос, шелест паперів і скрип пера по пергаменту. 
Нарешті двері відчинилися. Першим вийшов огрядний синьйор у темному камзолі. За ним з'явився Романо, який, здавалось, ще не завершив розмову.

– Я все ж раджу вам не поспішати з остаточним підписом, синьйоре Бальбі, – говорив він, проводжаючи клієнта до дверей. – Якщо продавець не надасть свідоцтва про право власності, договір краще відкласти. Інакше потім матимете більше клопоту, ніж користі.

– Але він запевняє, що всі документи в нього є.

– Запевнення – не документ, синьйоре.

Чоловік невдоволено пирхнув.

– Добре. Я поговорю з ним ще раз.

– І зробіть це до того, як принесете мені гроші.

– Я зрозумів.

Романо кивнув і лише тоді помітив Армана.

– Синьйоре де Монревель!

На його обличчі одразу з'явилася легка усмішка. Арман підвівся.

– Схоже, я невчасно.

– Ні. Ви якраз дуже вчасно. – Романо повернувся до синьйора. – Бажаю вам доброї дороги.

– До побачення, синьйоре Полано.

Чоловік вийшов. Романо зачинив за ним двері й поглянув на Армана.

– І яким же вітром вас занесло до моєї скромної контори?

– Важливі справи, – спокійно відповів Арман.

– Ох, тоді це вже звучить серйозно.

Романо відчинив двері свого кабінету й жестом запросив його всередину.

– Заходьте. Не будемо обговорювати важливі справи посеред приймальні.

Вони зайшли до кабінету. Романо сів за свій стіл, а Арман зайняв крісло навпроти. 
Полано склав руки перед собою.

– Я у вашому розпорядженні, синьйоре де Монревель.

Арман на мить помовчав, а тоді промовив :

– Синьйор Ферранте доручив мені скористатися професійними навичками кращого нотаріуса округи.

Романо не стримався й розсміявся.

– Едріан вміє скористатись гарним слівцем.

– Хочете сказати, що він помиляється, синьйоре Полано? – ледь посміхнувся Арман

– Ферро рідко помиляється – Романо відкинувся на спинку крісла. – Передайте синьйорові Ферранте, що його комплімент прийнято. І я навіть постараюся його виправдати.

Арман ледь усміхнувся. Він кивнув і дістав із внутрішньої кишені невеликий записник.

– Тоді до справи. Перше доручення просте, але має бути оформлене бездоганно.

Романо взяв перо.

– Слухаю.

– Ви маєте скласти договір-доручення, за яким я отримую право діяти від імені Едріана Ферранте в усіх питаннях, які він мені доручить.

Романо підняв погляд.

– Правильніше буде «у межах, які він визначить окремо» – кивнув нотаріус. — Інакше документ можна буде витлумачити надто широко.

Він зробив перший запис на аркуші.

– Мабуть, так буде правильно. – Погодився Арман.

– Саме так. Для прикладу, повноваження не поширюються на відчуження його нерухомості без окремої згоди. Не хочу, щоб одного ранку ви продали його маєток, а потім Едріан прийшов до мене з питанням, де він.

Обидва посміхнулись.

– Друге доручення, – продовжив Арман. – Договір між Cascina del Corvo та синьориною Ізабеллою Моретті.

Романо відклав перо й уважніше подивився на нього.

– Який саме характер договору?

– Послуги синьорини Моретті. Усе має бути викладено чітко : обов'язки сторін, термін виконання, порядок оплати. Без зайвих деталей.

– Зрозуміло.

Романо знову взяв перо й зробив кілька коротких поміток.

– Добре. А про яку суму йдеться в договорі?

Арман відповів абсолютно спокійно :

– Дванадцять скудо.

Романо повільно підняв погляд від аркуша.

– Дванадцять?

– Саме так.

Кілька секунд він мовчав, ніби ще раз перевіряв почуте.

– Синьйоре де Монревель, ви впевнені, що йдеться саме про дванадцять скудо?

– Ферро двічі наголосив на такій сумі.

Романо хмикнув і похитав головою.

– Солідна оплата. Синьйорина Моретті просто таки зобов’язана буде в будь-який час доби та за будь-якої погоди за вікном відгукнутись на прохання Едріана.

Арман ледь посміхнувся.

– Я вже мав за честь приймати її під час нещодавнього дощу.

Романо похитав головою.

– Тоді я не переймаюсь за виконання договору синьйориною Моретті

Романо все занотував й відклав перо.

– Це все?

Арман кивнув.

– На цьому все. Тепер Ферро цікавиться питанням щодо Венто.

– А, Венто, – відразу відгукнувся Романо. – Тут усе готово. Усі документи я підготував ще раніше. Залишається лише провести оплату.

Він трохи відкинувся в кріслі.

– Після цього світло-гнідий сальєрець повноправно переходить у власність синьйора Ферранте. Жодних незавершених справ чи додаткових умов не залишиться.

Арман кивнув, але не поспішав підводитися.

– Якщо всі документи вже готові, можемо закрити цю угоду просто зараз. Яку суму потрібно сплатити?

– Вельми чудово, синьйоре де Монревель, – погодився Романо. – Зараз подивимося.

Він відчинив шухляду столу, перебрав кілька паперів і нарешті витягнув потрібний комплект.

– Ось. – Романо швидко переглянув документи. – Сума становить двадцять чотири скудо.

Арман дістав із внутрішньої кишені гроші й спокійно відрахував потрібну суму. Романо прийняв монети, перерахував їх і задоволено кивнув.

– Усе сходиться.

Він поставив свій підпис на документах, склав їх і простягнув Арману.

– Тепер синьйор Ферранте має поставити тут свій підпис. Після цього угода набуде повної чинності, і Венто офіційно стане його конем.

Арман забрав документи, уважно склав їх і сховав у внутрішню кишеню.

– Добре. Він з радістю їх підпише.

Романо кивнув.

– Тоді з Венто все вирішено.

– Але не вирішено з вами, синьйоре Полано. Яку суму за послуги маєте отримати ви?

Романо на мить замислився, потер підборіддя й нарешті відповів :

– Гадаю, дванадцяти лір буде цілком достатньо.

Арман дістав гаманець, відрахував потрібну суму, а потім додав ще десять лір й поклав монети перед нотаріусом.