Розділ XIV. Підготовка триває

Арман чекав уже близько пів години. У приймальні Гвардії вікарія було тихо. Лише час від часу за сусідніми дверима чувся шелест паперів та приглушені голоси писарів. 
Арман спокійно сидів на дерев'яній лаві, поклавши капелюха на коліна.

Нарешті за дверима почувся поспішний тупіт чобіт. До приміщення зайшов чоловік у темному камзолі, з мокрими від ранкової вогкості плечима плаща. 
Інспектор Карло Моретті. 
Він виглядав так, ніби цей ранок уже встиг його добряче втомити. Не встиг Моретті зробити й кількох кроків, як до нього відразу підбіг писар.

– Інспекторе Моретті...

– Що ще?

– Вас уже пів години чекає синьйор.

Моретті скривився.

– Який синьйор?

Писар показав у бік Армана.

– Ось.

Моретті глянув на чоловіка, який спокійно підвівся з лави.

– І давно він тут?

– Близько пів години.

– Чудово...

Інспектор потер перенісся.

– І чого ж він не міг прийти трохи пізніше?

Писар невпевнено знизав плечима.

– Я не питав.

– Звісно, не питав.

Моретті кинув на нього невдоволений погляд, після чого перевів очі на Армана.

– Синьйоре...

– Інспекторе Моретті.

– Ви мене чекали?

– Саме так.

Моретті важко видихнув.

– Добре. Ходімо.

Він відчинив двері свого кабінету й жестом запросив Армана всередину.

– Якщо це не терміново, я дуже прошу вас не забирати в мене ще й цей ранок.

Арман спокійно зайшов за ним.

– Гадаю, синьйоре інспекторе, воно того варте.

Моретті зупинився біля столу й подивився на нього поверх плеча. Він зняв плащ і повісив його на спинку стільця. 
Арман, тим часом, сів навпроти його столу.

– Інспекторе, я хотів би поговорити з вами щодо вбивства Томмазо Сальвіні.

Моретті завмер. Його рука все ще трималася за край плаща. Він повільно повернув голову. Погляд став холодним і хижим.

– Чому вас це цікавить?

Арман не змінив виразу обличчя.

– Я представляю інтереси Едріана Ферранте. Арман де Монревель.

Моретті кілька секунд мовчки дивився на нього.

– Представляєте?

– Я його особистий помічник.

Інспектор примружився.

– І з якого часу синьйор Ферранте почав надсилати особистих помічників до Гвардії вікарія?

– З того часу, коли в його справі з'явилися питання, на які він хоче отримати відповіді.

Моретті невдоволено хмикнув.

— Гарно сказано. Але я не люблю гарних слів, синьйоре.

Арман спокійно дивився на нього.

– Що ж ви хочете почути?

– Чим доведете?

Моретті зробив крок ближче.

– Чим доведете, що ви справді дієте від імені Ферранте?

Арман не відповів. Він лише дістав із внутрішньої кишені листа й поклав його на стіл. Моретті поглянув на нього. Потім – на Армана. Знову на лист. Він знав цю печатку. Він вже бачив цей документ. 
Моретті повільно простягнув руку, але не торкнувся паперу. Кілька разів перевів погляд із листа на Армана. Нарешті важко видихнув і сів у крісло. Відкинувся на спинку. Мовчав. Арман також не поспішав порушувати тишу.

– Ви задоволені?

Моретті не відповів відразу. Він дістав із кишені тканину й витер нею чоло. Після цього кілька секунд дивився на Армана, ніби намагався зрозуміти, наскільки багато той уже знає.

– Що ви хочете знати?

Арман не вагався.

– Яка основна версія слідства стосовно вбивства Сальвіні?

Моретті трохи нахилив голову.

– Іноземна агентура.

Арман ледь кивнув.

– Так Едріан і думав.

Моретті підняв брову.

– Думав?

– Саме так.

Інспектор кілька секунд мовчки дивився на нього.

– І чому ж?

– Ви не розповіли синьйору Ферранте нічого про докази. Чому я маю тепер щось розповідати вам?

Моретті ледь примружився.

– Я дозволив синьйору Ферранте оглянути місце злочину.

Арман ледь усміхнувся.

– Місце, яке ваші слідчі буквально вичистили до блиску?

На обличчі Моретті промайнула тінь невдоволення. Він уже збирався відповісти, але Арман вирішив не випробовувати його терпіння далі. 
Чоловік дістав із кишені дві речі й поклав їх на стіл. Невелику печатку і французьку монету. Моретті нахилився вперед. 
Арман спокійно продовжив :

– Едріан спочатку думав так само. Іноземна агентура. Французи. Та чим більше він розмірковував над тим, що сталося, тим менше йому подобалася ця версія.

Моретті перевів погляд із печатки на монету.

– Чому?

– Надто грубо.

– Даруйте?

– Ви б відправили таємну переписку та цінні папери своїм звʼязковим у поштовому мішку, якби були французьким шпигуном?

Інспектор повільно підняв очі.

– Звідки ви знаєте про мішок?

Арман не відповів одразу.

– Скажіть, інспекторе, хіба вони не могли передбачити, що Сальвіні відчує вагу мішка?

Моретті різко випрямився в кріслі. Його погляд став зовсім іншим. Він повторив своє запитання :

– Звідки ви знаєте про мішок?

Арман спокійно дивився на нього. Але він вирішив не відповідати. Моретті вказав пальцем на стіл.

– Звідки ви взяли цю печатку?

Потім перевів погляд на монету.

– І цю монету?

Він знову подивився на Армана.

– І звідки, в біса знову повторюю, ви знаєте про поштовий мішок?

Замість відповіді Арман дістав із внутрішньої кишені ще один лист. Не кажучи ні слова, поклав його перед Моретті. Інспектор поглянув на папір, але брати його не поспішав.

– Прочитайте, – спокійно сказав Арман.

Моретті неохоче простягнув руку й узяв листа. Кілька секунд просто дивився на печатку, після чого обережно розламав її. Почав читати. 
У міру того як очі ковзали рядками, суворий вираз його обличчя поступово зникав. 
На останніх словах Моретті затримав погляд довше, ніж потрібно. Потім перечитав листа вдруге. Повільніше. Закінчивши, він опустив папір на стіл і подивився на Армана. 
Цього разу в його погляді вже не було колишньої ворожості. Лише важка задумливість.

– Якщо це не спрацює...